Глава 12

Освоївшись в будинку сім'ї Таннарі, Аника дізналася, що кожен ранок у них починається з прийняття ванни і сніданку.

- Я, звичайно, люблю помитися, - заперечила Аніка, коли Таннарі розповів їй, що митися потрібно щодня. - Але навіщо так часто? Я ж нічого не роблю, ніде не бруднюся.

- Така у нас традиція, - посміхнувся він. - Моя мати з південних земель, а у них там дуже жарко. Чистота запорука здоров’я. Щоб уникнути будь-якої зарази і хвороб, зайвий раз скупатися не завадить. Так вона і нас привчила до водних процедур. Нічого поганого в тому немає.

- Ага, тепер зрозуміло, чому ти так рвався в той готель з теплою ванною, - хитро примружилася Аніка.

- Не без цього, - знизав плечима Таннарі. - Справа звички.

- Як ти взагалі зміг стати найманцем і вести блукаючий спосіб життя? - не вірилося їй.

- Те, що я переміщався з місця на місце, не означає, що я не мав можливості помитися, - діловито відповів він.

Найбільше Аниці сподобалися масла для шкіри і бальзами для волосся, якими її натирали служниці після ванною. Від них її шкіра ставала неймовірно ніжною і бархатистою, якою вона ніколи не була до цього від життя на вулиці. А волосся придбало яскраво-золотистий блиск і стало більш слухняним і шовковистим. Вона не раз помічала, як прислуга, яка допомагала митися, перешіптується, дивлячись на її волосся. Її вигляд для них здавався дивакуватим та незвичним.

***

Уже кілька днів поспіль Аниці проводили ознайомчий огляд будинку та його околиць. Повна емоцій і вражень, вона не могла вночі заснути і крутилася на ліжку. Стомившись від марних спроб заснути, вона встала і вирішила спати в стінній шафі. Їй це було звичніше, і там вона відчувала себе спокійніше. Згорнувшись клубочком під одягом, що висів на вішалці, вона солодко заснула.

Таннарі вранці з'явився в кімнаті Аніки, як завжди без стуку, щоб супроводити її до сніданку. Але дівчини в кімнаті не виявив. Ліжко було порожнє, лежало лише одне із простирадл. Таннарі розгублено оглянув кімнату, навіть за крісло заглянув, потім вийшов у коридор і запитав у слуг, чи не виходила рудоволоса дівчина - ті негативно похитали головами.

- Куди ж вона поділася? – стурбовано промовив Таннарі, знову обводячи поглядом кімнату. - Може, через балкон вийшла? Аніко! Аніко!

В голові навіть промайнула думка, що дівчина, немов полохливе лисеня, могла втекти від нього тому, що він не так щось сказав, зробив або був надто наполегливим. Він іноді помічав, що вона все також відноситься до нього насторожено і з недовірою.

Аніка прокинулася від того, що хтось її кликав. Вона потягнулася, випрамляючи все тіло після сну клубочком. І, упершись руками в одяг, згадала, що заснула в шафі. Підібравши вовняну ковдру, вона поспішила вибратися з шафи.

- Я тут, - сонно відповіла дівчина, виходячи з шафи.

Таннарі вже вийшов на балкон шукати її, коли почув голос, то повернувся. З розпатланим волоссям і закутана в ковдру, Аніка з'явилася з шафи.

- Ти що там робиш? - здивовано запитав Таннарі.

- Сплю, - позіхаючи, відповіла дівчина.

- В шафі?

- З дитинства така звичка виробилась, - відповіла Аніка, човгаючи босими ногами по кімнаті. - Ніде не можу так виспатися, як в шафі.

- Не знав, що в тебе такі звички, - посміхнувся він.

Він дивився на неї, і вона нагадала йому маленьке руде звірятко, яке виповзло зі своєї затишної нірки.

- А що ти взагалі про мене знаєш? - з докором запитала вона. - Так само, як і я про тебе.

- Про мене ти знаєш куди більше, ніж я про тебе. Попереду у нас багато часу, щоб дізнатися один одного, - хмикнув він.

- Ага, - сонно кивнула Аніка.

- Можна починати вже зараз, - весело запропонував Таннарі. - Звідки у тебе така звичка, якщо у тебе не було вдома? Ховалася в чужих шафах?

- У дитинстві мене прихистила одна кухарка в таверні, - вирішила поділитися Аніка. - І щоб я нікому не заважала, вона дозволила мені спати в шафі з речами.

- І так ти відчуваєш себе затишно і спокійно, - розсудив Таннарі.

- Схоже так, - Аніка знизала плечима і кинула ковдру на ліжко.

Вона вирішила спочатку застелити своє ліжко, потім зайнятися собою. Потягнула простирадло, що лежало на ньому, і завмерла.

- Що це? - злякано запитала вона.

Таннарі підійшов до неї, подивитися в чому справа: в її ліжку лежали три скорпіона.

 Замри! - скомандував він.

Повторювати їй не було необхідності, команда на збереження життя доходила до неї в лічені секунди, як тоді з барсом. Аніка, залишаючись нерухомою, переводила погляд то на скорпіонів, то на Таннарі.

 - Що це? - пошепки запитала вона.

- Жовті скорпіони, - відповів Таннарі.

- Я бачу, що скорпіони. Що вони роблять на моєму ліжку? У вас тут це нормальне явище? - стурбовано запитала вона. - Чому мене ніхто не попередив?

- Ні. Хтось хотів позбутися від тебе, - дуже холодно промовив Таннарі, не зводячи очей з членистоногих. - Жовті скорпіони найотруйніші. І після них практично не залишається ніяких слідів. Людина ніби засинає назавжди.

Таннарі обережно забрав простирадло з рук Аніки і махнув ним над скорпіонами. Один з них забігав, а інші пішли за ним, сповзаючи з невисокою ліжка на підлогу. Тут їх і накрив Таннарі простирадлом, почавши топтатися по ним. Під його ногами пролунав неприємний хрускіт, а простирадло промокла від останків істот.

Аніка з блідим обличчям приходила в себе, поки Таннарі з спантеличеним виглядом дивився на простирадло і сліди від розтоптаних невдалих убивць.

- Вони мертві? - запитала Аніка, заглядаючи під простирадло.

- Думаю так.

- Що це все означає? - вона запитально подивилася на нареченого. - Мене хотіли вбити? Кому я заважаю?

Аніка перебувала в повній розгубленості. Не минуло й тижня, як вона тут, а від неї вже хочуть позбутися.

- За що мене хочуть убити? - повторювала вона, хапаючись за голову і задкуючи від останків вбивць із жалами.