Глава 1

Яскраве сонце обдаровувало землю останнім осіннім теплом, пробиваючись крізь пожовкле листя. Ще трохи і дерева позбудуться листя, почнуться рясні дощі, а потім північний край перейде у владу зими. Лісові дороги, ще не зіпсовані зайвою вологою, дозволяли подорожнім просуватися своїми незвіданими шляхами.

За лісовій стежці неспішно крокував самотній воїн. Стомлений довгою дорогою, він зупинився перепочити біля річки, перш ніж податися до міста. Розташувавшись на березі, зняв рюкзак та плащ і підійшов до води вмиватися. Освіжившись, зітхнув з полегшенням: після тривалої дороги було приємно відчути чисту вологу на обличчі. Присівши біля дерева, дістав з рюкзака їжу і перекусив. Відчувши ситість, надумав подрімати трохи. Притулившись до стовбура дерева спиною і прикривши очі, розслабився, насолоджуючись теплом сонячних променів, що падали на обличчя. Його нелегкий шлях тривав уже багато днів, і якби не хотілося спокою, поки він не міг зупинитися або повернутися до рідного дому, такий далекий від тутешніх місць.

Зненацька підозрілий шурхіт поруч змусив відкрити очі. Повернувши голову на звук, зауважив, як з-поза дерева до його рюкзаку тягнеться чиясь рука. Крадькома та повільно. Реакція була миттєва: воїн схопив злодюжку за руку і смикнув до себе, витягаючи з кущів нахабу. Без належних навичок у подорожах по різних землях, сповнених невідомих небезпек, неможливо було вижити. І отриманий досвід підказував, що в першу чергу необхідно діяти, а потім розбиратися, що до чого. Діставши з кущів и кинувши на землю спійманого злодюжку, воїн розглядав його. Спочатку вирішив, що перед ним хлопчина. Однак придивившись, зрозумів, що то дівчина: на вигляд років п'ятнадцять-шістнадцять, невисока на зріст, метра півтора, може більше, худорлява, в хлоп'ячому одязі і хустці, що повністю приховувала волосся.

Завмерши, вона лежала на землі, а він втримував їм за одну руку. Воїн дивився на свій улов, вивчаючи.  Дівчисько злякано дивилася на нього, явно не чекаючи, що може бути спіймана на місці злочину, і розуміла, що нарвалася на невідповідну жертву. Високий чоловік з холодними блакитними очима і чорними, як ніч, волоссям виявився спритнішим за неї. Незвичний для місцевих одяг чорно-синіх кольорів і меч за спиною вказували на те, що він - чужинець з далеких країв.

Він міцно стиснув руку дівчини і підвівся на ноги, піднімаючи її за собою. Отямившись, дівчина запищала і люто заметушилася, намагаючись вирватися, але хватка чоловіка виявилась сталева. Випроставшись, він підняв її за руку вгору, щоб завадити бігати туди-сюди, і дивився на неї з серйозним виглядом з висоти свого зросту під метр вісімдесят як на перелякане звірятко.

- На чуже добро вирішила зазіхнути? - сердито промовив він з відтінком зневаги. - Тебе мама з татом не вчили, що чуже брати нехороше?

- Я сирота, - жалібно пропищала дівчисько.

При цьому вона замахнулася на свого кривдника, цілячи пальцями в очі. Але спритний воїн з легкістю перехопив націлену в нього руку і заломив їй за спину, а слідом і другу, так, що дівчина наткнулася обличчям в його груди. Підняла голову і, зустрівшись з ним поглядом, розгубилася від такої незручної близькості.

- Будеш робити дурниці - руки поламаю, - холодно промовив воїн, дивлячись на неї. - Якщо сирота, тоді доведеться трохи зайнятися твоїм вихованням. Адже злодюг чекає незавидна доля.

Від його слів дівчинка швидко прийшла до тями і, блиснувши на нього зеленими очима, завдала удар в пах. Воїн зігнувся, але її не випустив. Опинившись з нею віч-на-віч, він люто прогарчав:

- А за це шию зверну!

Він випустив одну руку дівчини і різко розвернув, схопивши вільною рукою за волосся під хусткою і задерши горілиць, навис над нею з роздратованим виглядом. Дівча приречено дивилася йому в очі, прощаючись з життям, вважаючи, що він зараз виконає свою погрозу. Але воїн різко штовхнув вперед її голову і ляснув по дупі кілька разів так, що дівчина зойкнула від болю. Потім відштовхнув від себе з такою силою, що вона впала на землю.

- Дякуй, що я сьогодні добрий, - кинув він їй. - А то перерізав би горлянку не замислюючись.

Дівча озирнулася на нього з поглядом сповненим люті. Чоловік стояв, підносячись над нею, і дивився суворим поглядом. Все в ньому говорило, що він готовий продовжити процес перевиховання і далі. Вирішивши зайвий раз не випробовувати долю, вона підскочила на ноги і зникла в кущах. Воїн невдоволено хмикнув і, підібравши рюкзак, пішов далі своєю дорогою. Маленька розбійниця мимоволі нагадала йому сестру, що залишилася далеко вдома. Сплинуло багато часу, коли вони востаннє бачилися, але чоловік пам'ятав, що їй має бути десь стільки ж років, як і цій дівчині.

 ***

Як вільний найманець, воїн шукав роботу і довідався у місті, що паладин збирає загін для походу. Паладини – лицарі світла, що мали магічні здібності завдяки своїй вірі. Вони боролися з пітьмою та її породженнями, не знаючи страху. Відправляли в наймоторошніші місця задля здобутку загадкових артефактів, що приховувала темрява. Точніше це була пані Ланні. Довідавшись, де можна її знайти, він відправився в приміське селище, де зупинилася пані Ланні зі своїм загоном.

Місцезнаходження загону паладина відразу можна було дізнатися за встановленим багатим наметом і стягам зі знаками бога світла Шайне, що розвівалися на високих жердинах. Він помітив їх ще раніше здалеку, коли входив до міста. Прийшовши туди, найманець зіткнувся з хлопчиськом, що вибігав з табору паладина. Придивившись, він впізнав дівчину з лісу.

- Ти?! - здивовано і сердито промовив він.

Дівча відступила назад, оглядаючи його швидким поглядом з ніг до голови.

- Не тикай мені, - зухвало відповіла вона, - а називай мене пані Лисиця.

- Що? - чоловік оторопів від небаченого нахабства. - Тут ти теж нишпорила по чужих речах? Я тебе попереджав.

- Я перебуваю на службі у пані Ланні, - гордо заявила дівчина, розправивши плечі. - І нічого тут дорогу перегороджувати людям.