ЧАСТИНА 22

Більбо, Країна Басків

 Березень 1529 року

Ліза

Відкриття тривало за планом. Танці на площі, урочисте зняття ширми з фасаду, винос напоїв, черги до закладу, як у McDonald’s, усміхнені офіціанти та офіціантки, майстер-клас з приготування вареників із начинкою, вогняне шоу-барбекю на грилі – все, як я це уявляла і мріяла. І все, чого не уявляли собі навіть і близько містяни та гості Більбо.

Мені тільки одне не давало спокою.

Куди б я не йшла в цій метушні, всюди наштовхувалася на погляд каптана, весело вигнуту іронічну брів і білозубу посмішку. Наче він зарікся в той день довести мене до сказу.

Коли звечоріло, ми перейшли до останньої фази.

Запалили по всій площі заздалегідь встановлені смолоскипи та ліхтарики, та викотили на вулицю перед рестораном клавікорд.

Музичний концерт ми ретельно готували з Маріком, який дуже непогано грав на гітарі. А також – па-ба-ба-бам! – замовили виготовлення першої в світі барабанної установки.

Звісно, це була не Yamaha, на якій дуже полюбляв постукати Влад у нас вдома, коли думав про щось важливе. Але ритм на ній можна було задавати.

Ритм, про якій в Іспанії стане широко відомо тільки за два століття, коли тут почнуть відплясувати фламенко.

Але, як нам стало відомо ще на кораблі під час переходу з Майорки, гучний ритм та відбивання такту іспанці полюбляли. Тому, мабуть, це було у них в крові завжди.

Ми втрьох, звісно, не претендували на славу Beatles, але дещо таки навчилися виконувати досить пристойно.

І, як виявилося досить випадково, у Христофера був чудовий глибокий баритон.

Ми заграли та заспівали для всіх гостей, хто досидів на площі аж до вечора.

Та, мабуть, влаштували, найпершу в історії, дискотеку. Хороводи у селян під бубни не рахуються.

Наше шоу мало неабиякий успіх.

Танці та співи закінчилися тільки ближче до опівночі. Такий час ми узгодили з місцевим «мером».

Після всього цього перформансу колектив мало не падав з ніг.

Але на ранок потрібно було знову відкривати ресторан, тому за собою належало прибратися, щоб у містян не виникло відчуття балагану. А залишилися тільки приємні спогади про влаштоване свято.

Я теж вже засинала на ходу. Проте залишалася така купа справ, що розгрібали ми весь безлад майже до другої.

Втратила з поля зору капітана, думала, він пішов з вечірки, бо втомився.

А я зітхнула з полегшенням, бо цілий день від нього бігала у натовпі.

Проте, рано раділа.

Коли піднялася на другий поверх, Моріно, наче нічого не сталося, сидів в пів оберти до дверей на моєму робочому столі в кабінеті і розмірено качав ногою, затягнутою в високий шкіряний чобіт.

- Ліз!

- О, Господи, капітане! Що ви тут робите?

- Втомилася? – замість відповіді турботливо запитав він, - Як тільки у тебе сил вистачило на все це?

Я під стіночкою обігнула стіл і обережно опустилася на стілець, вже зовсім не розуміючи, чого від нього чекати.

Моріно, після повернення «Якова» в порт, поводився дивно. І ще ця пропозиція!

Взяти його за хлопця? Одружитися?

Він гадає, це смішно?

Я мовчала і чекала на продовження.

Филиппе, розуміючи, що я чекаю пояснень підвівся зі столу і повернувся до мене:

- То що ти скажеш? Одружимось?

Я гадала, що він пожартував на причалі. А виявляється, все ж при ремонті корабля, мабуть, випадково отримав веслом по макітрі і з’їхав з глузду:

- Це не смішний жарт, капітане Моріно!

- Гадаєш, я жартую? – примружився він, роздивляючись мене.

- Нащо? – мені це питання, до речі, не давало спокою, від самої зустрічі з ним.

Навіщо він каже таке? Я точно знала, що у його плани не входило одруження. І що в нього і без одруження стільки бажаючих погріти ліжко в кожному порту, що можна не поспішати кидати якір в рідній гавані. І потім, родини Моріно та Ардінйьо вже пов’язані одним шлюбом. А одружуватись «просто так», без вигоди, тут у вищому суспільстві не заведено. Який в цьому сенс?

- А нащо люди одружуються, Ліз? – він зробив кілька кроків від столу до стіни навпроти, а потім розвернувся, і зробив кілька кроків назад до столу, - Щоб удвох проводити вільний час, робити щось разом, кудись їздити, спати в одному ліжку, виховувати дітей. Ти ж сама казала? Я все правильно запам’ятав?

Я кліпнула очима, відкрила та закрила рота, бо він процитував мене майже слово в слово.

Так, я сама таке йому сказала.

- Ви ж не кохаєте мене, Моріно! Що ви надумали собі? Нащо вам цей шлюб?

Невже він хотів цього тільки заради того, щоб я розповіла йому більше про майбутнє?

Я не бачила жодного іншого розумного пояснення його поведінці.

Але він припинив ходити кімнатою і раптом обійшов стіл по колу, опинившись небезпечно близько:

- Погоджуйся, Ліз! Ти отримаєш моє прізвище, статус, захист. А ще, ти отримаєш оце…

Він так спокійно розмірковував, що я взагалі не чекала, коли він поривчасто нахилився до мене і зненацька обхопивши моє обличчя долонями пристрасно та жадібно поцілував.

Цілував зі знанням, зі смаком… Так, що якби піді мною не було стільця, я б, напевно, впала на ватних ногах.

Моє тіло відізвалося на його заклик взагалі мимоволі.

Я перестала себе контролювати, коли він притягнув мене до себе, продовжуючи цілувати, підхопив на руки і…

Господи! Ще б трішки, і у нас би стався перший секс на письмовому столі.

Отямся! Ліза!

ЛІЗА!

Я розплющила очі, повернулася з небес на землю та вивернулась з його обіймів:

- Капітане!

Він не відпустив мене зовсім, продовжив тримати за плечі, хоча я намагалася втекти.

Погляд став затуманеним, і я раптом зрозуміла, що він себе не зовсім контролює.

Моріно дійсно хотів цього. Хотів мене. Прямо тут. Прямо зараз.