ЧАСТИНА 12

                                                                                                                       Замок Ардінйьо, Країна Басків

15 березня 1526 року

Ліза  

Минув новий рік, який в замку Ардінйьо ніяк не святкували. Я пропонувала Владу та Маріку хоч фікус якийсь прикрасити, та святкову вечерю влаштувати, але не зустріла палкого ентузіазму з їхнього боку.

Влад був постійно зайнятий або спілкуванням з Антонією, або своїми пацієнтами, або навчанням у лікаря, який раніше жив у замку.

Доводилося вчитися місцевій лікарській справі, бо Ібупрофен раніше, чи пізніше, скінчиться.  

Марік, напроти, весь час нудився, постійно всіх уникав та намагався залишитися наодинці сам із собою. Життя в середньовічному Перейкосі йому досить швидко набридло.

Якось після чергової кеглі смачного ароматного вина, яку ми поцупили з дівчатками з підвалів пана Агельмо, Влад зізнався, що тільки тепер зрозумів, як скучив за Лялькою. Як він її любив насправді. І як її не вистачає.

Мені також її бракувало, хоча в мене і з’явилися тут друзі у вигляді двох несамовитих панянок, які постійно влаштовували якісь ігрища. Але вони були не Лялькою. Не моєю подружкою, з якою в школі та в універі ми пройшли і Крим, і Рим.

Того вечора ми ридали вдвох, як ті білуги, п’яними нещасними сльозами.

Після нашої відвертості Марік став ще більш замкненим. Наче і не стало людини. Тіло – поруч. А думками – десь дуже далеко.

Проте мені мої нові подружки сумувати не давали.

Коли стало відомо, що я не лисий німий хлопчик, у нас з’явилася одна велика тайна на трьох та купа веселих ігор.

Перешіптування та таємні повідомлення одна одній також стали частиною нашої великої гри.     

Тепер я була присутня на всіх уроках, які відвідували Антонія з Беатріс.

Пан Ардінйьо виявився людиною дуже широких поглядів, як на шістнадцяте сторіччя, та приділяв освіті єдиної доньки багато уваги.

Разом із пані Анжелою Антонія вивчала англійську мову та літературу, іспанський правопис, історію, основи арифметики, та всілякі жіночі штучки, типу етики та домашнього господарства. Пані Анжела дуже вправно акомпанувала на клавесині, і іноді вони разом із дівчатами із задоволенням співали для пана Агельмо.

Я, звісно, при панові Агельмо мовчала і тільки спостерігала.

За те, коли нікого не було в крилі замку, де були дівчачі кімнати, іноді я влаштовувала для Антонії та Беатріс введення в сучасну українську поп- та рок- культуру.

Вони були у захваті, і все підбивали мене розповісти батькові та компаньйонці, що я дівчина, і що я можу розмовляти, щоб я могла іноді співати: «поплакала і знов фіалка розцвіла» для решти домашніх.

Звісно, вони не знали, про що в пісні йде мова, а моєї іспанської ще було недостатньо, щоб пояснити її сенсу, але вони старанно підспівували мені на бек-вокалі.

Потроху я і сама вивчила на клавесині якісь нескладні акорди, та почала грати сама для себе.

І якось зовсім непомітно почала розуміти іспанську і розмовляти на досить непоганому рівні. Майже вільно.

Тиждень минав за тижнем.

Ми носилися полями на конях, шили якісь навіжені вбрання, вишивали, малювали, і робили багато всього іншого. Це були безхмарні і дуже веселі три місяці.

Біда прийшла, звідки не чекали, у березні.

Щойно Антонії виповнилося рівно двадцять, пан Агельмо, - дивлячись на наші витівки, - вирішив, що дочці час вийти заміж.

Вона, на його думку, вже засиділася у дівках. Треба було влаштувати вигідний з усіх боків шлюб.

Щоб і Антонія вгамувалася, і родина де Ардінйьо стала сильнішою.

Ми з Беатріс зажурилися, бо шлюб Антонії автоматично означав, що Беатріс доведеться повернутися додому, а я залишуся у замку Ардінйьо сама-одна, як перст.

Наречений не забарився.

Десь в середині березня до Перейкосу завітав різнокольоровий довжелезний обоз сватів від правлячого дому Трастамарів.

Старший Трастамар, хай йому грець, поклав око на чистенький заможний і дуже сучасний для свого часу Перейкос. Та й статки хазяйновитого та хвацького у справах пана Агельмо, фінансового радника Його Імператорської Величності, викликали неабиякий інтерес у збіднілої вельможної родини місцевих царьків. А оскільки синів у пана Ардінйьо не було, то шлюб з Антонією міг би відкрити шлях до замку, містечка, рудників, виноградників, та всього іншого, чим володіла родина де Ардінйьо для другого нащадка занепадаючого роду.

Перший нащадок вже був одружений на двоюрідній тітці Його Величності, і політично влаштований в імператорській родині.

Синів у роду Трастамарів було аж п’ятеро. І в принципі, якби Антонія не вподобала другого, їй би на вибір запропонували все меню.

Але найбільше за нас з Беатріс зажурилася сама юна наречена.

Останні місяці вона була постійно поруч із Владом, і мені здавалося, що вони взаємно закохані, хоча правила гарного тону і не дозволяли їм жодних проявів цього почуття.