ЧАСТИНА 8

Штиль у морі на шляху до Барселони

Ліза  

Побут на «Святому Якові» був повільним.

Наступного дня після нашої втечі з острова, ближче до обіду на морі стався повний штиль. Наближався сезон дощів, небом тягало здоровезні грозові хмари, але при цьому на воді не було ні вітерця.

Вітрила склали та зібрали на щоглах. Корабель просто нерухомо завмер.

Команда, що зранку носилася палубами, як заведені цуцики, потроху вгамувалася, і все затихло.

Я трималась у каюті години дві. Але далі лежати на ліжку та плювати у дерев’яну стелю було вже нестерпно.

Взялася перебрати речі, щоб подивитись, що ми мали у підсумку.

Дісталася до своєї косметички. Це була знахідка, варта тижня життя. Відкрутила кришечку на баночці з кремом і довго втягувала носом аромат. Як якийсь токсикоман.

Потім приблизно тим самим займалися Влад із Маріком. Відірвати їх від моїх косметичних засобів було просто нереально десь пів години. Особливо нас вставив “J`adore” від “Dior”. Ми пускали флакончик з парфюмом по колу та сиділи з дурними посмішками, як під кайфом.

Потім по колу пустили тюбік із зубною пастою. Почистити нормально зуби - це було щось неземне.

В своїй маленькій валізі я також знайшла дещо з запасної білизни, пару футболок, м’які шкіряні мокасини, пару легких штанів-бананів, яскраву бузкову бандану із срібним візерунком, а головне – манікюрний набір.

Ніколи в житті не думала, що отримаю щось схоже на оргазм від пилочки для нігтів.

А ще справжній шампунь у пляшечці 50 мл! Та таку ж пляшечку з кондиціонером!  

Нарешті!

Нарешті!!! Я могла зробити собі і манікюр, і педикюр, і маску для обличчя.

Могла помити волосся, яке було обрізано майже повністю! Байдуже!  

Залишилося тільки знайти ванну з теплою водою…

З водою на кораблі була не те що б біда, але я собі не уявляла, як влаштувати купання.

Звісно, хлопці б мені допомогли, але як пояснити капітану, навіщо нам діжка в каюті?

Я розклала свої скарби на столі, що був в нашій каюті. Помилувалася. Та склала назад до кращих часів.

У Лялі в дорожній сумці знайшла також невеликий запас косметики, її білизну та всі речі.

При погляді на них знову почала рюмсати так, що Владу довелося мене заспокоювати «Персилом», який також відшукався в речах у Олени.

А ще! У неї були!

Прокладки!

ТАК! Ця знахідка була навіть крутішою за шампунь!

В обід до каюти постукали. Влад відчинив двері і побачив на порозі старого чолов’ягу з зібраним у хвіст сивим довгим волоссям, трохи неголеного та майже беззубого. Хоча, поняття похилого віку в цьому часі було дуже відносним. Але цинга була помітна. Якщо вся команда у капітана Моріно була у такому стані, то він такий собі капітан.

- Капітан Моріно кличе до себе лікаря Влада, - поважно повідомив старий одною, явно заученою англійською фразою.

Влад кивнув на знак того, що зрозумів. Ми думали старий піде, але він залишився стояти на порозі. З чого ми зробили висновок, що капітан Моріно кличе Влада НЕГАЙНО.

Можливо щось сталося і потрібна була допомога лікаря?

На швидко зібрались, Влад прихопив залишки своєї аптечки, доповненої тим, що знайшлось у Ляльки в сумці, і ми рушили за старим.

Каюта капітана опинилася за три двері від нашої. Загалом, коли ми вийшли у вузький темний коридор, що освітлювався фактично тільки решітчатими перемичками верхньої палуби, стало зрозуміло, що корабель величезний для свого часу. Скоріш за все, палуба, на якій були ми зараз, була обладнана тільки каютами. А під нами ще були трюми та гарматні майданчики з обох бортів.

Старий постукав у двері капітанської каюти, та отримавши дозвіл війти, відчинив їх.

Сказати, що я трохи не впала в темному коридорі – нічого не сказати. Капітан Моріно поголений, з зібраним у хвіст темним волоссям, у формі морського офіцера Іспанського Королівського Військового флоту – це був ЗОВСІМ інший капітан Моріно.

Це точно не був ніякий маніяк. Аристократизм та порода були у кожній його рисі, і так і перли назовні фонтаном.

Рівні густі брови, темні виразні очі, чітко окреслене вольове підборіддя, міцна шия з рівною шоколадною засмагою. Всі риси його обличчя були абсолютно пропорційними. Я прям залипла, не в силах відвести очей.

Можна було з упевненістю сказати, що Моріно – дуже вродливий дорослий чоловік. Не юнак, як мені чомусь вважалося. Бо у наш час вік від двадцяти до тридцяти п’яти ще вважався зрілою юністю.

Він був мужнім аж до ниття в животі і хмаринок у мозку.

Я раптово почервоніла від своїх думок так, що аж відчула це фізично. Відступила та сховалася за Влада, роздивляючись нового капітана.

- Проходьте, будь ласка, - Моріно жестом вказав на обідній стіл, який був накритий на чотирьох.

Від нового образу Моріно я цей стіл спочатку, навіть, не побачила. Хоча він був дійсно зі смаком підготований. Біла скатертина, столові прибори. Посуд з фарфору.