ЧАСТИНА 4

Острів Майорка. Приблизно чотири місяці потому.

Ліза

Наше «ненадовго» перетворилося на рутинне повсякденне життя. Ми хотіли зупинитися в поселенні, щоб просто перевести дух та зібратися з думками, але минав місяць за місяцем, як ми опинилися десь у 16 сторіччі.

Ми з хлопцями кожного дня відкривали для себе щось нове та мусили звикати до відсутності всього.

Води у будинку. Недосяжності повсякденних зручностей, газу, електрики, побутових приладів, Інтернету, зв’язку. Неможливості запитати щось у Сірі та Гугла. Відсутності будь-якої довідкової літератури.

Не було буквально нічого. Наче нас запроторили у вакуум.   

Так, як ми і домовилися ще у другий день перебування на острові, ми сказали місцевим, що я німий та хворий молодший брат лікаря. А Марка довелося назвати його помічником. Тоді нашу трійцю залишили у спокої і показали нам порожнє місце між дерев, трохи віддалене від поселення, де можна було побудувати собі житло.

Нас це влаштувало на сто відсотків. Чим менше цікавих очей, тим краще!

Наше життя разом з громадою було щоденним випробуванням. Громада виявилася досить великою, ми просто не одразу побачили всіх її мешканців. Якісь будинки стояли в стороні, тому спочатку здалося, що село невеличке.

Насправді, тут мешкало до двохсот осіб. Не було дуже старих, проте було багато дітей, народжених тут, на острові. Таких дітей називали вільно народженими.

Ніхто ні в кого нічого не питав. Назватися можна було хоч Папою Римським, ніхто б не здивувався.

Люди опинилися на острові переважно через морські катастрофи.

Були такі, хто тікав на острів зі Старого Світу у пошуках вільного життя. Таких сюди за шалені гроші доправляли пірати або контрабандисти. А були і ті, хто хотів залишитись тут ненадовго, але так приростав до острова, що вже залишався назавжди. 

Кілька містян були біглими каторжанами. Проте, як ми зрозуміли з їх розповідей, до каторги їх засудили через непокору та спротив владі. То ж політичні переслідування були вже і в цей час.

Тут були і галли, і нормандці, і португальці, і англійці за походженням. Кілька біглих аравійців та марокканців, чорних, як вугілля. Пару єгиптян, що трималися осторонь, але були повноцінними членами громади.

Тепер от додалися ми – русини. Взагалі небачені до сих пір. Містичні та загадкові.

Розмовляли у громаді на англо-іспано-португальському вбивчому суржику. Його можна було б назвати окремою мовою, так було всього намішано.

Я мовчала, як ми з Владом та Маріком і домовилися, але дуже пильно все слухала. І через деякий час зрозуміла, що вже знаю, про що говорять місцеві.

Влад і Марік вже також розмовляли майже вільно. Місцеві до Влада приходили по допомогу досить регулярно. І приносили в оплату, наприклад, свіжу рибу. Грошей всередині громади не було, всі використовували бартер.

А заправляла цим всім доволі жорстка пані на ім’я Дора. Висока та кремезна, як богиня помсти.

Я ледве діставала їй під пахви. А Влада вона була заввишки на цілу голову.

Дора була втікачкою аж із того місця, яке в наш час було Танзанією в Африці. До Танзанії ще було досить довго. На нескінченних просторах савани жили відокремлені вільні племена.

Дору схопили білі мисливці за рабами, на кшталт тих, хто мешкав на іншому боці нашого острова.

Тільки от Дора була донькою вождя, списом володіла як шаолінь, і дуже любила свою волю.

Вона підняла бунт, віджала у білих корабель, підкорила команду, та прибула на Майорку вже як контрабандистка.     

Коли нам дозволили залишитися, перше, що довелося зробити - побудувати власну оселю. Основною умовою, яку нам поставила Дора, було: ніхто нікому нічого тут не винен. Хочете залишитися, забезпечте себе самі. Якщо ви корисні для громади, громада вас підтримає.

Я дуже зраділа, що ніхто не став лізти з питаннями та розмовами.

Нам потрібно було відгородитися від усіх сторонніх ще і тому, що потрібно було зберегти мою таємницю. А для мене це виявилось не так вже і просто - бути німим хлопчиком-підлітком. Та ще й ходити постійно в закритому одязі по тропічній спеці.

Особливо, коли бачила, як місцеві жінки щось готують, так і підмивало щось спитати та щось порадити.

Поступово до нас всі звикли. Наче, ми давно тут жили.

Та і ми почали обживатися потроху.

Острів був щедрим на природні чесноти.

Неподалік поселення було кілька гірських струмків з надзвичайно смачною питною водою.

Фруктів, грибів та горіхів було вдосталь. Ми навчили місцевих шукати пташині гнізда із яйцями і смажити яєшню на каміннях. Навчили їх ставити дієві пастки на дрібних тварин, і досить часто туди потрапляли то зайці, то сурикати, то білки. Останніх їсти було не дуже смачно, але з їхнього хутра можна було зробити багато корисного. Пензлики для писання та малювання, наприклад.

На приманку траплялися куріпки, фазани, гуси.

А чоловіки з громади навчали нас стріляти з лука. Мені також довелося, бо я ж – хлопчик.