ЧАСТИНА 3

Острів Майорка. Точно невідомо коли саме.

Ліза

Мені вкрай потрібно було щось, щоб прочистити мізки.

Побачене просто вибило з мене сили, щось робити далі.

Все неймовірне, що могло статися, з нами вже сталося. Залишалося тільки все обдумати та якось прийняти це. Потрібно було вийти зі стану сомнамбули, що просто пленталася позаду Влада, та придумати план.

План, що поверне нас додому.

Десь у моїй свідомості все ще жаріла надія, що зараз я прокинусь. Ми поїдемо в аеропорт, здамо машину у пункті прокату, зачекаєм багаж і сядемо в літак згідно з квитками. Я так хотіла, щоб це все було просто сном.

Влад досить довго видирався вгору мовчки, за ним йшов Марік, а я відстала на пару кроків, і намагалася зрозуміти, що робити далі.

Нарешті, брат зупинився:

- Дивіться!

Я підняла голову і застигла на місці, така неймовірна краса виринула перед очі. Ми дісталися верхів’я гори і опинилися на досить великому рівному плато, звідки відкривався неймовірний вид на північні пляжі, де ми ще вчора фотографувалися для Instagram. З іншого боку гори була видна, як на долоні, вся долина, в якій було піратське поселення, а також гори поруч із ним, де були гроти з печерами для рабів.

Між нами та піратським поселенням було кілометрів п’ятнадцять недоторканого екзотичного лісу, в якому, - я навіть боялася про це подумати, - щось, напевне, жило. Ліс був густо-зеленим, барвистим, соковитим, наче рослинний океан під ногами.

І було б дійсно щастям, якби там жили лише пташечки та кролики. Але гід розповідав, що до певного моменту, поки Майорка не стала колонією Іспанського королівства, тут була дуже різноманітна флора та фауна.  

Вже потім конкіста почала використовувати Майорку, як одну з зупиночних гаваней для охоти та поповнення питної води. Ссавців тут з їх приходом поменшало. А поки – тут все було цнотливим та диким. Як, наприклад, кугуари, яких тут мало бути як бездомних котів в Києві.

Моя Флешечка! Як вона там з Ганною Андріївною? Чи нагодована? Чи напоєна моя руда принцеса?

Думка про їжу раптово відізвалася у власному шлунку.

Я, чесно, думала, що з’їсти щось після побаченого раніше, мені не захочеться. Але шлунок підступно загарчав.

Влад це теж почув і озирнувся на мене:

- Зголодніла?

- Ми ж крихти в роті не тримали відучора, - я потерла зголоднілий плаский живіт, а брат поліз в глибини свого рюкзака.

Я думала, що він дістане щось на кшталт крекерів, а він дістав вакуумно запаковану салямі, при вигляді якої в мене слина бризнула. Привіт з ХХІ сторіччя!        

- Де ти це взяв? – Марік також повеселішав, - Нічого собі! Може в тебе ще щось є?

- Їжі на два рази максимум, маємо економити, - Влад дістав порційні скибочки жовтого чеддеру та дві невеличкі білі булочки, - Видав нам з Маріком по дві скибочки сиру, малюсінькі пів булки і дві тоненькі салямі.

Не знаю, коли він встиг напхати це все в свій рюкзак, але зараз вони прийшлися як раз в тему.

Ще півтори хвилини ми зосереджено жували, милуючись красотами під ногами.

- Я от що думаю, - Влад відкрив дволітрову пляшку мінералки, яка у нас була одна на всіх, та відпив кілька ковтків, - Якщо ми залишимось тут, ми рано чи пізно наштовхнемось на тих потвор, яких бачили вранці, - ми з Маріком згідно закивали.

Зустрічатися з ними ще раз не хотілося зовсім.

Але у нас була проблема.

Ми не знали, де шукати Лялю.

- Тому, - продовжував мій братець, в якого ввімкнувся режим ботана, - ми маємо знайти поселення не піратів. Хтось же має тут бути окрім них? Скажемо, що наш корабель затонув, а ми єдині, хто вижив.

- І як ти плануєш спілкуватися з місцевими? – посміхнувся Марік, - Жестами будеш розповідати, що звати тебе не Хуан?

- Так, навіть краще, - заперечив Влад, - Не буде зайвих запитань.

- А якщо тебе все-таки зрозуміють, - спитала я, - Як називався наш корабель? З якої ми країни? Хто ми такі? Нас піймають на брехні одразу ж!

- Ну, давайте подумаємо разом, щоб версії збігалися, - Влад передав мені в руки пляшку з водою, - Якщо зараз приблизно 1525, то вдома все ще Річ Посполита та Велике Литовське Князівство. Краще за все брехати дуже близько до правди, тоді і спіймати нас буде важче.

- То ми з Речі Посполитої чи з Литви? – спитав Марік, уважно слідкуючи за ходом його думок.

- Гадаю простіше сказати, що з Польщі. Мова більш схожа. І наша з Лізою зовнішність теж підходить. Про тебе ще треба подумати, - Влад коротко засміявся.

Марік дійсно вибивався з нашого русинського обліку. Медяно-рудий, дуже світлошкірий, з великими карими очима і веснянками по всьому носі. Він радше походив на ірландця.  

- Ліза буде моїм молодшим німим братом, з якоюсь страшною шкірною хворобою, - як ні в чому не бувало розповідав мій братець.