ЧАСТИНА 1

Київ. Літо 2018 року

Ліза

- Ліз! Ти Маріку вже телефонувала? – я почула з ванної кімнати голос брата.

Він старанно перекрикував воду, що потоком стікала з тропічної лейки під стелею і волаючий бумбокс. Незрівняний Емінем, - можна сказати, вже класик сучасності, - швидкою говіркою під ритмічний біт розповідав моєму братику, як потрібно боротися і не здаватися. Суть я особливо не слухала, в мене і не вийшло б з моїм рівнем англійської. Але Влад старанно підспівував через слово, голосно вставляючи за текстом: «Йееее!», «Камон!» та «Бро!».

Все це було б кумедно, якби не одне «але».

Літак в Барселону мав відлітати за чотири години. До аеропорту ще потрібно було допхатися по заторах з Правого на Лівий берег. Мій останній кулінарний урок, відео якого ще потрібно було домонтувати, потрібно було викласти на Youtube. Я й гадки не мала, де сховані всі мої купальники та Владові плавки. Я не встигала забрати машину з СТО, а кішку віддати сусідці на утримання. А мій дорогоцінний братик плескався вже пів години в душі, наче чорноморський дельфін. І підспівував Емінему приблизно, як дельфін! На ультразвуці. Репом.   

«Блін!» - я не витримала, гримнула мишею по столу і скочила. Стілець на колесиках вилетів з-під моєї дупи та граційно пролетів по ламінату до середини кімнати, пару разів крутнувся навколо себе та завмер: «Блін! Владе! Давай швидше! Ми вже всюди спізнюємось!»

В цей момент я почула звук дверей, що відкрилися з ванної кімнати, і до мене вийшов мій старшенький.

Авжеж, все було дуже умовно. Старшим за мене він був хвилин на тридцять. Ми – близнюки. Ми – абсолютно різні, не схожі один на одного, брат із сестрою.

Якщо вам хтось колись скаже, що близнюки люблять один одного, що в них непохитний, майже містичний, зв’язок, що вони жити один без одного не можуть – не вірте! В цей самий момент Влад бісив мене так, що я була ладна прибити його клавіатурою:

- Ну скільки ж можна! Літак скоро, а в тебе ще речі не зібрані! Машина на ТО. І Флешку потрібно віднести до Ганни Андріївни!

Флешка, що сиділа поверх розкритої порожньої валізи, була абсолютно проти залишатися з Ганною Андріївною, старанно показувала, як вона допомагає мені збиратися, і з осудом дивилася на напівголого Влада у рушнику.

Ну насправді! Я вже відверто нервувала. Була зайнята від самісінького ранку зйомками. Невже так складно було взяти на себе частину справ по збиранню?

Зйомки – то було наше з Владом все. Канал останнім часом набирав популярності такими темпами, що «срібну кнопку» ми якимось дивом отримали за два місяці. А зараз стрімко наближалися до золотої. Монетизація почала приносити які-неякі прибутки вже давно, а от щоб була така навала нових підписників, ми прямо не очікували.

Пів року тому несподівано трігернуло якесь простеньке відео, де ми розповідали про ремонт в студентському гуртожитку. Хіханьки-хахоньками, але його передивилися понад триста тисяч разів та коментували постійно ще й досі. Ми зрозуміли, що тема цікава, та стали показувати життя-буття студентів у гуртожитку.

Потім я «пересіла» на прості і всім доступні кулінарні рецепти. От ви знали, що приблизно сорок відсотків підлітків у віці до вісімнадцяти не знають як готувати взагалі? Тридцять відсотків не в темі, де у мами каструлі. А двадцять відсотків вміють користуватися тільки одною кнопкою мікрохвильовки. Я теж про це не знала. Я народилась у селі, готувала з дитинства. І була впевнена, що це вміє кожен.

Коли я зробила для себе це відкриття, почала робити відео-уроки прямо з азів.

З яєшні.

Коли ми з Владом почали в гуморній манері розповідати, як себе накормити і при цьому не вбити оточуючих та вижити самому, підписників ще побільшало.

За пів року ми змогли перебратися на орендовану квартиру. Влад першим захистив диплом та влаштувався на роботу в мережеву ветеринарну лікарню. Тоді додалися ще відео з мі-мішними котиками, собачками та їхніми господарями, які радо розповідали про своїх хвостатих. Хоча, думаю, я – дуже умовний господар, наприклад, для Флешки. Вона впевнена, що господиня в квартирі – саме вона. А я маю її годувати, пестити та прибирати сранки. Флешка, до речі, також стала зіркою каналу та нашого з Владом аккаунта в Instagram.

Що стосується мого навчання, мені довелося через шалений графік взяти академ та відкласти написання дипломної роботи. Може, колись, в майбутньому. От прямо оберу собі тему: «Як стати влогером на Youtube і при цьому не втратити дах».

Ну, і як вишенька, батьки допомагали нам інколи накопичити на відпочинок. Або придбати щось суттєве. Кілька місяців тому один наш мажористий знайомий продавав свою «студентську» машинку, бо отримав в подарунок від тата нову. І ми її дуже вдало відкупили. А зараз от збиралися у довгоочікувану відпустку.

Можна було б сказати, що наше з Владом життя стрімко покращало. Але часу ні на що не вистачало. Особливо на відпочинок і на себе.         

Я фиркнула, випустивши пару на Влада і повернулася до свого робочого столу, заваленого всіляким комп’ютерним приладдям та обладнанням для стрімів.

Обережно взяла свою багатостраждальну мишу, навела на кнопку «Завантажити» і заплющила очі, подумки проговорюючи дивну молитву дивному богу Youtub(a).