– Мамо, що це? – запитав Микитко, почувши стукіт сокир. Зблідла жінка стривожено прислухалася. Решта селян також обривали розмови і насторожувалися. Звук робився дедалі гучнішим, невдовзі до нього додався жалісний тріск. Зверху почала осипатися земля. Злякані люди розгублено гомоніли та підхоплювалися на ноги.
– Не вірю, – прошепотів тато, разом з кількома старими поспішаючи до виходу. За ним несвідомо потяглася і донька Орися. Дівчинка так поспішала, що навіть випередила тата.
– Орисю, стій! – вигукнув чоловік, хапаючи доньку за сорочку єдиною рукою. Наступної миті земля обрушилася, поховавши їх живцем.
Ватажок ординців поглянув на завалений прохід, задоволено гмикнув та повернув назад разом зі своєю ватагою.