6

Не лише дівчину мучило сумління, а й молодого принца. Він ніяк не міг зрозуміти, чому втекла таємнича дівчина і як вона змогла осідлати єдинорога, який близько нікого не підпускав до себе. Чому вона появилася в його житті так несподівано, як появилася так і зникла. Він ще довго просидів на галявині з надією знову зустріти незнайомку, але вона так і не з’явилася. Втративши будь-яку надію на нову зустріч з принцесою похиливши голову пішов з галявини додому.
Коли Гармонія повернулася додому, то помітила, що її мама захворіла і не може підвестися з ліжка. Не зволікаючи жодної миті вона кинулася до ліжка, хоч би чимось їй допомогти. Мати знала, що настав її час і вона готова віддати Богові душу. Тому зібравши всі сили промовила такі слова:
- Послухай мене уважно, доню. Жодні ліки не в силі вилікувати мою хворобу, бо вже занадто пізно.
- Мамо, я прошу вас мовчіть, побережіть сили. Я зараз швидко збігаю за допомогою і вам обов’язково допоможуть. – крізь сльози говорила донька.
- Моя люба доню, не потрібно тобі нікуди йти, а послухай, що я тобі скажу. 
- Не говоріть, побережіть сили, я впевнена, що обов’язково одужаєте.
- Я довгий час тримала все в собі і тепер перед смертю маю тобі розказати правду…
- Яку правду, про що ви говорите?
- Правду про те, чому ти носиш цю вуаль, через яку від нас відвернулися люди, а тебе дражнили діти. Коли я носила тебе під своїм серцем, то допомогла одні ворожці, яка… - жінка почала переповідати доньці історію її народження, - … потім вона безслідно зникла. Тепер ти знаєш всю правду, про те, чому я надягнула на тебе цю вуаль. Скажи мені, чи ти не гніваєшся на мене, за цей вчинок. – закінчила Єлизавета.
- Як ви могли таке подумати, я ніколи не гнівалася на вас, оскільки ви завжди бажали мені щастя і все робили заради цього.
-  Тепер дай мені слово, що ти знімеш вуаль лише тоді, коли будеш впевнена в тому, що зустріла того єдиного з ким готова провести все своє життя.
- Добре, мамо, я вам обіцяю, що зроблю все так, як ви просите.
- Тепер я можу бути спокійна за тебе, моя люба доню і можу спокійно відійти в інший світ.
- Матусю я вас дуже прошу не залишайте мене саму, я без вас не проживу. – крізь сльози благала донька.
- Доню, не плач. Ти ніколи не будиш самотньою, я завжди буду жити у твоєму серці і оберігатиму тебе від біди. А тепер мені час… - це були останні її слова.
  Дівчина припала до тіла матері і довго плакала. Лише згодом, коли прийшла до тями, підвелася і швиденько побігла за людьми, щоб допомогли поховати матір. Люди боялися гніву дівчини і тому погодилися допомогти їй. На другий день було все готово до похорон і тіло було передано землі. На похорон прийшло все селище, щоб надати їй повагу, оскільки вона ніколи нікому не заподіяла зла. Але ніщо не могло втішити бідолашну сирітку, яка залишилася одним одна на білім світі. Велике горе змусило її забути про все на світі: про єдинорогів і про прекрасного принца, який полонив її серце.