Розділ 18: Ціна гармонії

Вітер на Горі Вітрів завивав, ніби оплакуючи втрачену гармонію світу. Елеонора, Міхаель, Аврора та Леонард піднімалися вузькою стежкою до Храму Небес, їхні плащі тріпотіли під поривами бурі. Вогняний кристал у кишені Елеонори палахкотів, попереджаючи про небезпеку, але його тепло також нагадувало їй про власну запальність, яка не раз змушувала її діяти бездумно. Земляний камінь Міхаеля пульсував у його руці, але його впертість часто робила його сліпим до інших шляхів. Водний перлин Аврори світився м’яким блакитним світлом, але її юнацька самовпевненість іноді затьмарювала обережність. Леонард, чия сила повітря була новою, відчував невпевненість, яка змушувала його сумніватися в собі. Баронеса Ізабелла Чарторийська йшла позаду, її віяло було складене, а погляд пильний — її власна амбітність і схильність до інтриг могли стати як перевагою, так і загрозою.

Стежка до Храму Небес була усипана магічними рунами, що спалахували білим світлом, коли вони наближалися. Кожен крок здавався випробуванням, ніби сама гора відчувала їхні серця. Елеонора зупинилася, відчуваючи, як її сила вогню бунтує проти бурі.

«Ця буря... вона не природна», — сказала вона, її голос ледве пробивався крізь завивання вітру. «Вона перевіряє нас».

Міхаель торкнувся землі, його сила землі резонувала з горою.

«Я відчуваю її пульс», — сказав він. «Але є щось ще... ніби гора хоче знати, чи гідні ми».

Аврора підняла Водний перлин, який спалахнув, розсіявши частину бурі навколо них.

«Ми Творці Стихій», — сказала вона, її голос був сповнений впевненості, але з ноткою нетерпіння. «Чому ми мусимо доводити це знову і знову?»

Леонард, який ішов позаду, зупинився, його очі звузилися, коли він відчув потік повітря.

«Це не просто випробування сили», — сказав він тихо. «Повітря шепоче... воно говорить про правду. Про наші слабкості».

Ізабелла Чарторийська, яка досі мовчала, склала руки, її погляд був гострим.

«Юний Леонарде, ти мудріший, ніж я думала», — сказала вона. «Храм Небес не пускає тих, хто приховує свої вади. Ви мусите бути чесними — не лише з горою, а й із собою».

Елеонора відчула, як її серце стиснулося. Вона знала, що її імпульсивність не раз ставила їх у небезпеку. Вона згадала, як у Катакомбах Вічності вона кинулася в бій із Тінню Нокса, не дочекавшись плану, і ледь не втратила Аврору. Чи готова вона визнати це перед Храмом?

---

Стежка привела їх до величезних кам’яних воріт, вкритих різьбленими символами повітря. Над воротами гудів вихор, що здавався живим, його сила змушувала землю тремтіти. У центрі воріт світився портал, що вів до Храму Небес, але перед ним стояв дух — ефірна постать із білими крилами, чиї очі сяяли, ніби зірки.

«Творці Стихій», — проголосив дух, його голос був подібний до шепоту вітру. «Ви прийшли за Повітряним пером, але спочатку мусите пройти випробування правди. Кожен із вас має відкрити свою найглибшу слабкість. Лише тоді Храм відкриє свої двері».

Елеонора відчула, як її сила вогню спалахнула, ніби протестуючи. Вона подивилася на свою сім’ю, відчуваючи їхню напругу. Ізабелла Чарторийська стояла осторонь, її обличчя було непроникним, але Елеонора знала, що навіть вона не уникне випробування, якщо захоче увійти.

«Я почну», — сказала Елеонора, її голос тремтів, але вона змусила себе стояти прямо. «Моя слабкість — моя імпульсивність. Я дію, не думаючи, і це наражає тих, кого я люблю, на небезпеку. У Катакомбах я кинулася в бій із Тінню Нокса, не дочекавшись плану, і ледь не втратила Аврору».

Аврора подивилася на матір, її очі були сповнені розуміння, але також болю.

«Мамо, я ніколи не звинувачувала тебе», — сказала вона тихо. Потім вона ступила вперед, стискаючи Водний перлин. «Моя слабкість — моя самовпевненість. Я думала, що моя сила води й повітря робить мене невразливою, але в Безодні Посейдона я недооцінила ворога, і ми ледь вижили».

Міхаель зітхнув, його рука стиснула Земляний камінь.

«Я занадто впертий», — сказав він. «Я завжди вважаю, що мій шлях — єдиний правильний. У тронному залі, коли ми боролися з Ноксом, я наполіг на захисті, замість того, щоб атакувати разом із вами. Це могло коштувати нам перемоги».

Леонард, чиї очі все ще сяяли білим світлом, виглядав наляканим, але ступив вперед.

«Я сумніваюся в собі», — сказав він. «Я боявся, що не гідний бути Творцем, що моя сила повітря — це помилка. Навіть зараз я не впевнений, чи зможу бути таким сильним, як ви».

Дух кивнув, його крила затремтіли.

«Ви відкрили свої серця», — сказав він. «Але є ще одна. Та, що стоїть осторонь».

Ізабелла Чарторийська підняла брову, її віяло знову з’явилося в руці.

«Я не Творець Стихій», — сказала вона, її голос був сповнений іронії. «Чому я мушу проходити ваше випробування?»

Дух повернувся до неї, його очі пронизували її наскрізь.

«Ти обрала йти з ними», — сказав він. «Твоя правда потрібна, щоб завершити ритуал».

Ізабелла зітхнула, її маска самовпевненості тріснула.

«Гаразд», — сказала вона. «Моя слабкість — моя амбітність. Я завжди прагнула влади, навіть якщо це означало маніпуляції. Я допомогла вам не лише заради королівства, а й щоб здобути вплив у новому порядку, який ви створите».

Елеонора подивилася на Ізабеллу з новим розумінням. Її відвертість була несподіваною, але вона також показала, що навіть Чарторийська не ідеальна.

Дух підняв руку, і портал засяяв яскравіше.

«Ви визнали свої слабкості», — сказав він. «Але це лише перший крок. Храм Небес перевірить вашу єдність. Увійдіть, якщо наважитеся».

---

Портал переніс їх у величезну залу, де стіни були зроблені з хмар, а підлога — з чистого світла. У центрі зали гудів вихор, у якому парило Повітряне перо — блискуче біле перо, що випромінювало енергію свободи. Але навколо нього кружляли тіні — не Тіні Хаосу, а відображення їхніх власних страхів і сумнівів.

Елеонора побачила перед собою вогняну постать — її власну тінь, що палахкотіла гнівом.

«Ти занадто поспішна», — проголосила тінь. «Твій вогонь знищує все, що ти любиш. Ти не гідна бути Творцем».