Розділ 16: Маска короля

Сонячне світло ледь пробивалося крізь важкі хмари, що нависали над столицею, коли Елеонора, Міхаель, Аврора та Леонард наблизилися до міських воріт. Земляний камінь, який тепер лежав у міцних руках Міхаеля, випромінював тепле зелене сяйво, ніби підтверджуючи їхню перемогу в Катакомбах Вічності. Але радість від здобуття артефакту затьмарювалася тривогою: підозри про те, що король Владислав IV — це Нокс, древній хранитель, який узурпував трон, ставали дедалі сильнішими. Вогняний кристал Елеонори гудів у її кишені, попереджаючи про небезпеку, а Водний перлин Аврори мерехтів, ніби відчуваючи наближення бурі. Леонард, чия сила повітря проявилася в Катакомбах, ішов мовчки, але його очі блищали новою впевненістю.

Місто зустріло їх гнітючою тишею. Магічний бар’єр, що колись захищав столицю від Тіней Хаосу, був майже невидимим, а на вулицях панувала напруга. Люди ховалися в домівках, а гвардійці, що патрулювали площі, виглядали наляканими. Елеонора помітила, як кілька перехожих кидали на них насторожені погляди, ніби відчуваючи, що Творці Стихій несуть із собою зміни.

«Це місце змінилося», — тихо промовила Аврора, стискаючи мішечок із Водним перлином. «Я відчуваю страх у повітрі».

Міхаель кивнув, його рука лежала на Земляному камені.

«Земля тремтить», — сказав він. «Нокс, якщо це він, руйнує все, що ми намагалися захистити».

Елеонора повернулася до Леонарда, який ішов позаду, уважно оглядаючи околиці.

«Ти щось відчуваєш, Леонарде?» — запитала вона. «Твоя сила повітря може дати нам підказку».

Леонард зупинився, закрив очі й підняв руку, ніби ловлячи невидимі потоки.

«Повітря... воно неспокійне», — відповів він. «Ніби хтось спостерігає за нами. Але я не можу сказати, звідки це йде».

Елеонора відчула, як Вогняний кристал нагрівся, підтверджуючи її власні підозри.

«Ми повинні знайти докази проти Нокса», — сказала вона. «Але спочатку нам потрібні союзники. Софія казала, що в Раді Магів є ті, кому ми можемо довіряти».

---

Коли вони увійшли до палацу, їх зустріла Софія,

 Вишневська. Її цілительські здібності та знання про придворні інтриги робили її цінним союзником, але Елеонора знала, що навіть вона може не здогадуватися про справжню природу короля. У тронному залі їх чекала ще одна несподіванка — баронеса Ізабелла Чарторийська, яка стояла біля одного з вікон, її вишукана сукня контрастувала з похмурою атмосферою палацу. Її гострий погляд одразу зупинився на Елеонорі, і вона всміхнулася, хоча в її очах промайнула тінь тривоги.

«Леді Елеонора, лорде Міхаелю, принцесо Авроро», — сказала вона, її голос був мелодійним, але з ноткою напруги. «І це, мабуть, юний Леонард? Я чула про ваші подвиги в Катакомбах. Королівство в боргу перед вами».

Елеонора насторожилася. Ізабелла Чарторийська завжди була майстринею пліток і політичних ігор, але її присутність у палаці в такий час здавалася підозрілою.

«Баронесо Ізабелло, ми не чекали вас тут», — обережно відповіла Елеонора. «Що привело вас до палацу?»

Ізабелла змахнула віялом, її усмішка стала ширшою, але менш щирою.

«О, я лише хотіла засвідчити свою повагу героям королівства», — сказала вона. «Але, якщо бути відвертою, я чула тривожні чутки. Про короля. Про його... зміни після замаху».

Міхаель ступив ближче, його рука мимоволі торкнулася Земляного каменя.

«Які саме чутки?» — запитав він, його голос був твердим.

Ізабелла озирнулася, переконуючись, що ніхто не слухає, і понизила голос.

«Говорять, що король поводиться не як раніше», — сказала вона. «Його накази... вони дивні. Рада Магів стурбована, але ніхто не наважується говорити відкрито. Я думала, що ви, як Творці Стихій, можете знати більше».

Елеонора відчула, як її серце забилося швидше. Ізабелла могла бути союзником, але її схильність до інтриг робила її небезпечною. Чи могла вона знати про Нокса? Чи, можливо, вона сама була частиною його плану?

«Ми поділяємо вашу стурбованість», — сказала Елеонора, обираючи слова обережно. «Але нам потрібні докази, щоб діяти. Ви щось знаєте?»

Ізабелла зітхнула, її погляд став серйознішим.

«Я бачила, як король викликав магію, якої він ніколи раніше не використовував», — сказала вона. «Темну магію. Я не можу стверджувати напевно, але... це не той Владислав, якого я знала».

Аврора, яка досі мовчала, ступила вперед.

«Ви кажете, що король може бути не тим, ким здається?» — запитала вона. «Ви підозрюєте, що він... самозванець?»

Ізабелла подивилася на неї, її очі звузилися.

«Я кажу, що в палаці щось не так», — відповіла вона. «І якщо ви хочете захистити королівство, вам варто поспішити з пошуками правди».

---

Тієї ночі Елеонора зібрала свою сім’ю та Софію в таємній кімнаті бібліотеки, де їх не могли підслухати. Софія привела двох магів із Ради — старого Альдуса, їхнього наставника з гір, і молодого мага на ім’я Тадеуш, який славився своєю майстерністю в магії виявлення. Елеонора розповіла їм про підозри щодо Нокса, і Альдус, чий погляд завжди був проникливим, кивнув.

«Я відчував щось дивне, коли востаннє бачив короля», — сказав він. «Його аура... вона не людська. Але щоб довести, що це Нокс, нам потрібен ритуал виявлення. І це небезпечно».

Тадеуш, чиї руки тремтіли від хвилювання, додав:

«Я можу провести ритуал, але нам потрібен доступ до короля», — сказав він. «І якщо це Нокс, він відчує нашу магію. Ми мусимо бути готові до бою».

Леонард, який уважно слухав, підняв руку.

«Моя сила повітря може допомогти», — сказав він. «Я відчуваю його присутність у палаці. Вона... холодна, як порожнеча».

Елеонора відчула гордість за сина, але й страх. Його сила була новою, ще не до кінця опанованою, але вона могла стати їхньою перевагою.

«Ми використаємо ваші сили разом», — сказала вона. «Міхаелю, твій Земляний камінь може захистити нас. Авроро, твій Водний перлин дасть нам швидкість і гнучкість. Леонарде, твоє повітря допоможе виявити Нокса. А я... я спалю все, якщо доведеться».