Розділ 15: Лабіринт тіней

Темрява Катакомб Вічності обіймала Елеонору, Міхаеля, Аврору та Леонарда, ніби жива істота. Повітря було важким, насиченим запахом вологої землі та стародавньої магії. Зелене сяйво рун на стінах печери мерехтіло, створюючи химерні тіні, що танцювали навколо них. Кожен крок відлунював у вузьких коридорах, а Вогняний кристал у кишені Елеонори гудів, попереджаючи про небезпеку, що чатувала попереду. Водний перлин Аврори світився м’яким блакитним світлом, освітлюючи шлях, але навіть його магія не могла розвіяти відчуття тривоги, що зростало з кожною хвилиною.

«Це місце... воно ніби спостерігає за нами», — прошепотіла Аврора, тримаючи перлин ближче до себе. Її очі, що відбивали світло стихій води й повітря, блищали настороженістю.

Міхаель, який ішов попереду, торкнувся кам’яної стіни, відчуваючи пульсацію землі.

«Я відчуваю його», — сказав він тихо. «Земляний камінь десь глибоко. Але є щось ще... темна енергія, що намагається приховати його».

Елеонора стиснула руку Леонарда, який ішов поруч із нею. Вона бачила його напружене обличчя, але в його очах горіла тиха рішучість. Вона все ще не могла повірити, що її син, якого вони вважали звичайним, може бути четвертим Творцем Стихій. Але слова Нептуна та Зефіра не залишали їй вибору — вони мусили довіритися долі.

«Леонарде, тримайся ближче», — сказала вона. «Ми не знаємо, що чекає нас попереду».

«Я в порядку, мамо», — відповів він, його голос був спокійним, але з легким тремтінням. «Я відчуваю... щось. Не знаю, що це, але я не боюся».

Елеонора обмінялася поглядом із Міхаелем. Його сила землі могла вести їх до каменя, але вона відчувала, що Катакомби приховують більше, ніж просто магічні пастки. Підозри про короля — чи, точніше, Нокса, який, можливо, зайняв його місце — гнітили її. Якщо Нокс знав про їхню місію, він міг би використати Катакомби, щоб знищити їх.

---

Вони йшли вузькими тунелями, обходячи магічні пастки — мерехтливі руни, що спалахували блискавками, коли хтось наближався, і кам’яні плити, що раптово провалювалися під ногами. Аврора використовувала свою силу води, щоб створювати захисні бар’єри, коли руни активувалися, а Міхаель спрямовував енергію землі, щоб стабілізувати ґрунт. Елеонора тримала Вогняний кристал напоготові, готова викликати полум’я, якщо Тіні Хаосу з’являться.

Після кількох годин блукання вони натрапили на величезну залу, стіни якої були вкриті різьбленими символами стихій. У центрі стояв кам’яний вівтар, на якому лежав Земляний камінь — великий смарагд, що пульсував зеленим світлом. Але навколо вівтаря клубочилася темна імла, ніби жива, і її присутність змусила всіх зупинитися.

«Це він», — сказав Міхаель, його голос був сповнений благоговіння. «Земляний камінь. Я відчуваю його силу».

«Але ця імла...», — сказала Аврора, піднімаючи Водний перлин. «Це Тіні Хаосу. Вони охороняють камінь».

Елеонора ступила вперед, її Вогняний кристал спалахнув яскравим полум’ям.

«Ми не відступимо», — сказала вона. «Авроро, будь готова. Міхаелю, тримай зв’язок із землею. Леонарде, залишайся позаду».

Леонард нахмурився, але кивнув.

«Я можу допомогти», — сказав він. «Я відчуваю щось... у повітрі».

Елеонора здивовано подивилася на нього. «У повітрі?» — подумала вона. Чи може це бути ознакою його сили? Але часу на роздуми не було. Темна імла почала формуватися в гуманоїдні постаті — Тіні Хаосу, з червоними очима, що палахкотіли в темряві.

«Готуйтеся!» — крикнула Елеонора, викликаючи вогняну хвилю, яка вдарила по найближчій Тіні. Полум’я розсіяло її, але інші почали наступати, їхні рухи були швидкими й хаотичними.

Аврора підняла руки, і з її долонь вирвався потік води, змішаний із вихором повітря, який відкинув кількох Тіней назад. Міхаель ударив по землі, викликаючи тріщини, що поглинули ще кількох ворогів. Але Тіні продовжували з’являтися, їхня кількість зростала.

«Їх занадто багато!» — крикнула Аврора, її голос тремтів від напруги. «Ми не впораємося без четвертої стихії!»

Раптом Леонард ступив вперед, його очі спалахнули білим світлом. Він простягнув руки, і повітря навколо нього завихрилося, створюючи потужний вітер, який відкинув Тіні Хаосу до стін зали. Елеонора, Міхаель і Аврора застигли, вражені.

«Леонарде!» — вигукнула Елеонора. «Як ти...»

«Я не знаю!» — відповів він, його голос був сповнений подиву. «Я просто відчув, що можу це зробити!»

Аврора усміхнулася, її очі сяяли гордістю.

«Ти четвертий Творець, Леонарде», — сказала вона. «Стихія повітря!»

Але їхня радість була недовгою. Темна імла згустилася в центрі зали, формуючи величезну постать із палаючими червоними очима. Голос, глибокий і моторошний, прогримів у залі.

«Ви думаєте, що можете забрати Земляний камінь?» — проголосила постать. «Я — тінь Нокса, його воля в цьому світі. Ви не покинете цю залу живими».

Елеонора відчула, як її серце стиснулося. «Тінь Нокса?» — подумала вона. Якщо це лише його відлуння, наскільки ж могутнім є сам Нокс?

«Ми не боїмося тебе!» — крикнула вона, викликаючи вогняний вихор, який ударив по постаті. Але тінь лише розсміялася, поглинаючи полум’я.

Міхаель ударив по землі, викликаючи кам’яні шипи, але тінь розсипалася в імлу, уникаючи атаки. Аврора спробувала використати воду й повітря, але її сила лише на мить зупинила ворога.

«Ми повинні діяти разом!» — крикнув Леонард, його голос був дивовижно впевненим. «Наші стихії — це єдність! Спробуймо об’єднати їх!»

Елеонора кивнула, відчуваючи, як її сила вогню резонує з енергією інших. Вона простягнула руку до Вогняного кристалу, Міхаель торкнувся землі, Аврора підняла Водний перлин, а Леонард викликав вихор повітря. Їхні сили злилися в яскраве сяйво — вогонь, земля, вода й повітря сплелися в магічний потік, що вдарив по тіні Нокса.

Постать закричала, її форма почала розпадатися, але перед тим, як зникнути, вона промовила:

«Ви можете перемогти мою тінь, але Нокс уже серед вас. Він бачить усе. Він знищить вас».