Глава 14: Тінь на троні

Сонце хилилося до горизонту, коли Елеонора, Міхаель, Аврора та їхня команда нарешті побачили шпилі королівського палацу, що виблискували над столицею. Після виснажливої подорожі до Безодні Посейдона та битви з морським чудовиськом вони відчували суміш тріумфу й тривоги. Водний перлин, що тепер лежав у шкіряному мішечку на поясі Аврори, випромінював м’яке блакитне сяйво, ніби нагадуючи про їхню місію. Але слова Нептуна про четвертого Творця Стихій — їхнього сина Леонарда — не давали Елеонорі спокою. Як вони могли не помітити його потенціалу? І як його сила, якщо вона дійсно існує, може допомогти їм у боротьбі з Хаосом?

Місто, яке колись було гамірним і величним, тепер здавалося пригніченим. Магічний бар’єр, що захищав столицю від Тіней Хаосу, мерехтів слабше, ніж раніше, а вулиці виглядали порожніми. Люди, які все ж наважувалися вийти з домівок, поспішно озиралися, ніби боялися, що темрява може виринути з будь-якого закутка.

«Щось не так», — тихо промовила Елеонора, коли вони наблизилися до міських воріт. Її рука мимоволі торкнулася Вогняного кристалу, захованого в потаємній кишені її плаща. «Я відчуваю... неспокій».

Міхаель, який ішов поруч, кивнув. Його зв’язок зі стихією землі дозволяв йому відчувати вібрації ґрунту, і зараз він помічав ледь вловимі поштовхи, ніби саме місто тремтіло від страху.

«Ми були відсутні лише місяць», — сказав він, його голос звучав напружено. «Але здається, ніби минули роки».

Аврора, тримаючи руку на мішечку з Водним перлином, озирнулася.

«Бар’єр слабшає», — сказала вона. «Якщо Тіні Хаосу прорвуться...»

Вона не закінчила фразу, але її очі, що сяяли блакитним і білим світлом, виражали рішучість.

Коли вони увійшли до міста, їх зустріла делегація королівських гвардійців. На чолі стояв капітан, якого Елеонора впізнала — високий чоловік із суворим обличчям на ім’я Ярослав. Його очі розширилися від подиву, коли він побачив їх.

«Леді Елеонора? Лорд Міхаель? Принцеса Аврора?» — Його голос тремтів від недовіри. «Ми отримали повідомлення про ваш приїзд, але... ми не чекали вас так скоро».

«Що сталося, Ярославе?» — запитала Елеонора, відчуваючи, як її серце стискається від передчуття.

Ярослав опустив погляд, ніби вагаючись, чи варто говорити.

«На короля... було скоєно замах. Три дні тому», — відповів він.

Аврора ахнула, а Міхаель міцніше стиснув руку Елеонори.

«Замах?» — перепитав він. «Король живий?»

«Так», — відповів Ярослав, але його голос звучав невпевнено. «Його Величність вижив, але... він змінився. Він наказав посилити магічний бар’єр і скликати Раду Магів. Вас чекають у палаці негайно».

Елеонора відчула, як Вогняний кристал у її кишені нагрівся, ніби реагуючи на її тривогу. Вона обмінялася поглядом із Міхаелем і Авророю. Щось у словах Ярослава здавалося неправильним, але вони не могли визначити, що саме.

«Веди нас до палацу», — сказала вона рішуче.

---

У величному тронному залі королівського палацу було незвично тихо. Кришталеві люстри, які колись сяяли яскравим світлом, тепер ледве мерехтіли, а мармурові колони здавалися холоднішими, ніж зазвичай. Король Владислав IV сидів на троні, його постать здавалася менш величною, ніж раніше. Його обличчя було блідим, а очі, колись проникливі та мудрі, тепер мали дивний блиск, який викликав у Елеонори неспокій.

«Леді Елеонора, лорде Міхаелю, принцесо Авроро», — промовив король, його голос звучав глибше, ніж вона пам’ятала. «Ваше повернення — це промінь надії для нашого королівства в ці темні часи».

Елеонора зробила реверанс, намагаючись приховати своє занепокоєння.

«Ваша Величносте, ми чули про замах. Що сталося?» — запитала вона.

Король підвівся з трону і повільно спустився сходами. Його рухи були плавними, майже занадто ідеальними, ніби він не ступав, а плив.

«Група зрадників», — сказав він, його голос був сповнений презирства. «Вони намагалися використати темну магію, щоб знищити мене. Але я сильніший, ніж вони думали. Ми посилили захист палацу і міста, але Тіні Хаосу стають дедалі нахабнішими. Нам потрібні ваші сили, Творці Стихій».

Міхаель виступив вперед.

«Ми здобули Водний перлин, Ваша Величносте», — сказав він. «І ми готові продовжити пошуки інших артефактів, щоб зупинити Хаос. Але нам потрібна вся інформація про замах. Хто ці зрадники? І чому вони діяли саме зараз?»

Король зупинився, його очі на мить спалахнули дивним сяйвом, яке змусило Елеонору відчути холод у грудях.

«Зрадники вже покарані», — відповів він, махнувши рукою. «Їхні імена не мають значення. Важливо, що ми повинні діяти швидко. Я наказую вам вирушити до лабіринту печер на сході, де, за нашими даними, захований Земляний камінь. Час не на нашому боці».

Аврора, яка стояла позаду батьків, нахмурилася. Вона відчувала, як Водний перлин у її мішечку вібрує, ніби попереджаючи про небезпеку.

«Ваша Величносте», — сказала вона обережно, «ми також дізналися, що нам потрібен четвертий Творець Стихій. Ми вважаємо, що це може бути наш син, Леонард. Чи можемо ми запросити його до палацу, щоб перевірити його здібності?»

Король різко повернувся до неї, і на мить його обличчя здавалося майже нелюдським.

«Ваш син?» — перепитав він, його голос став різкішим. «Звичайний хлопець без магії? Ви впевнені, що він гідний такої ролі?»

Елеонора відчула, як її сила вогню спалахнула в грудях, реагуючи на тон короля. Вона зробила крок вперед, захищаючи доньку.

«Ми не впевнені, Ваша Величносте, але Нептун, хранитель Безодні Посейдона, сказав нам, що без четвертого Творця наша місія приречена», — сказала вона. «Ми повинні перевірити це».

Король довго дивився на неї, і в його очах Елеонора побачила щось темне, майже хиже. Але потім він усміхнувся, хоча усмішка здавалася неприродною.

«Звичайно», — сказав він. «Я накажу доставити вашого сина до палацу. Але не гайте часу. Вирушайте до лабіринту печер негайно».

Коли вони покинули тронний зал, Елеонора не могла позбутися відчуття, що щось не так. Вона відвела Міхаеля та Аврору вбік, до одного з тихих коридорів палацу.