Глава 11: випробування безоднею

Темрява навколо Елеонори розступилася, і вона опинилася у величезній печері, освітленій багряними вогнями, що пульсували, наче живі. Перед нею стояв величезний водоспад киплячої води, який не мав джерела – він виникав нізвідки і падав у нескінченну порожнечу.  

"Випробування вогню у світі води," – пролунав голос Нептуна. "Чи зможеш ти зберегти свій баланс?"  

Елеонора відчула, як Вогняний кристал у її руках почав тремтіти. Її власна сила була у вогні, але тут, у Безодні Посейдона, вогонь здавався слабким. Вона зосередилася, вперлася ногами в кам’яну платформу і направила свою енергію вперед.  

Вогняна хвиля вирвалася з її долонь і зіштовхнулася з водоспадом. Але вода не розсіялася – вона лише поглинула вогонь, змушуючи його гаснути.  

"Це не просто боротьба," – прошепотіла Елеонора. "Це рівновага."  

Вона змінила підхід, дозволяючи своєму вогню не атакувати, а злитися з водою. Червоні іскри почали переплітатися з блакитними хвилями, і замість протистояння виник новий потік – пар, який здійнявся вгору і зник у темряві.  

Водоспад припинився.  

"Ти навчилася співіснувати," – пролунав голос Нептуна. "Тепер ти можеш рухатися далі."  

Міхаель відчув, як його сила землі тремтить, коли він ступив у центр своєї платформи. Вода під ним крутилася, створюючи величезні підводні вихори.  

"Ти – той, хто знає стабільність," – сказав Нептун. "Чи зможеш ти зберегти її, коли ґрунт зникає?"  

Раптом платформа під Міхаелем почала розпадатися. Камінь тріщав, вода пробивала її знизу, змушуючи його балансувати на уламках.  

"Я не дозволю вам поглинути мене!" – вигукнув він і зосередився.  

Він закликав свою силу, але цього разу не для контролю ґрунту, а для розширення його меж. Земля не просто залишалася під ним – вона проникала у воду, створюючи змішане середовище, де жодна стихія не переважала над іншою.  

Як тільки останній уламок став нерухомим, вихор розвіявся.  

"Ти навчився розуміти середовище," – сказав Нептун. "Ти можеш рухатися далі."  

Аврора стояла перед велетенською хвилею, яка застигла в часі.  

"Вода – твоя стихія," – мовив Нептун. "Але чи можеш ти прийняти її справжню силу?"  

Аврора відчула, як її серце забилося швидше. Вона підняла руку і спробувала з’єднатися з хвилею.  

Спершу нічого не сталося. Але потім, глибоко в її свідомості, вона почула шепіт:  

"Не контролюй мене. Будь мною."  

Аврора розплющила очі, і її тіло почало сяяти. Вона зробила крок вперед – і стала частиною води.  

Замість того, щоб керувати хвилею, вона стала її течією. Вода огорнула її, підняла, пронесла через Безодню Посейдона, і коли вона нарешті зупинилася, Водний перлин лежав у її долоні.  

Четвертий портал залишався порожнім, але в його глибині почало з’являтися світло.  

"Леонард?" – прошепотіла Елеонора, дивлячись на біле сяйво.  

Воно вібрувало, мов відгук на її голос.  

"Баланс повинен бути завершений," – сказав Нептун. "Його дух вже з вами."  

Світло зібралося в одну точку і повільно розчинилося в просторі.  

"Прийшов час забрати ваш артефакт," – мовив Нептун.  

Коли Елеонора, Міхаель та Аврора повернулися назад, Водний перлин світився у руках Аврори. Її сили стали сильнішими, а океан навколо них, здається, більше не чинив опору.  

"Ви довели свою гідність," – сказав Нептун. "Тепер вирушайте далі. Ваш шлях ще далекий."  

Вони піднялися назад на корабель, сповнені нової сили та рішучості.  

"Ми зробили це," – сказала Елеонора. "Тепер – до наступного випробування."  

Але в її думках залишалося одне питання: *Чи справді Леонард – четвертий Творець Стихій? І що чекає на них далі?