Розділ 4: Наставник

Старий маг довго дивився на неї, ніби оцінюючи. Нарешті він кивнув. «Добре. Але попереджаю – моє навчання не буде легким.»

Наступні місяці були сповнені важкої праці і випробувань. Елеонора вчилася контролювати стихії на новому рівні, розуміти тонкі зв’язки між різними видами магії. Софія також брала участь у навчанні, хоча її здібності були більше спрямовані на цілительство.

Одного дня, коли вони практикували складне заклинання для контролю погоди, Альдус раптом зупинив їх.

«Елеоноро,» - сказав він серйозно. «Твої здібності... вони незвичайні. Я ніколи не бачив нічого подібного.»

Елеонора завмерла. «Що ви маєте на увазі, майстре?»

Альдус зітхнув. «Є легенда про магів, які могли не просто контролювати стихії, але й створювати нові. Вони називалися Творцями Стихій. Я думаю... я думаю, що ти можеш бути однією з них.»

Елеонора відчула, як її серце прискорено забилося. «Але... як це можливо? І що це означає?»

«Це означає, що твої здібності можуть бути набагато більшими, ніж ти думаєш,» - відповів Альдус. «Але це також означає, що ти можеш бути в небезпеці. Є ті, хто захоче використати твою силу в своїх цілях.»

Софія, яка слухала цю розмову, раптом втрутилася. «Чи не про це говорив король? Про загрозу стабільності трону?»

Елеонора повернулася до неї. «Ти думаєш, це пов’язано?»

Альдус кивнув. «Цілком можливо. Але вам потрібно бути обережними. Не всі, хто здається друзями, насправді є ними.»

Ці слова залишилися з Елеонорою, коли вони продовжили свою подорож. Вони відвідали древні руїни, де вивчали забуті магічні техніки, подорожували до далеких земель, де магія практикувалася по-іншому.

З кожним днем Елеонора відчувала, як її сили ростуть, але разом з тим росло і відчуття відповідальності. Вона почала розуміти, що її здібності дійсно могли змінити баланс сил у королівстві.

Одного вечора, коли вони сиділи біля вогнища в лісі, Софія раптом запитала: «Елеоноро, ти вже вирішила, що скажеш королю, коли ми повернемося?»

Елеонора довго дивилася на вогонь, перш ніж відповісти. «Я думаю... я думаю, що повинна прийняти його пропозицію. Але на моїх умовах.»

Софія кивнула. «І що щодо Міхаеля?»

Елеонора відчула, як її серце стиснулося. «Я кохаю його, Софіє. Але я також розумію, що маю обов’язок перед королівством. Я сподіваюся... я сподіваюся, що зможу знайти спосіб поєднати обидва ці аспекти мого життя.»

Софія взяла її за руку. «Ти знайдеш спосіб, Елеоноро. Я в цьому впевнена.»

Коли рік майже добіг кінця, вони почали свій шлях назад до столиці. Елеонора відчувала, як її серце б’ється все швидше з кожним кроком, який наближав їх до дому.

Нарешті, вони побачили шпилі королівського палацу на горизонті. Елеонора зупинила свого коня і глибоко вдихнула.

«Ти готова?» - запитала Софія.

Елеонора кивнула. «Так. Я готова зустріти своє майбутнє.»

Коли вони в’їхали в місто, Елеонора не могла не помітити, як багато змінилося за рік її відсутності. Люди на вулицях виглядали напруженими, а кількість королівських гвардійців здавалася більшою, ніж раніше.

Біля воріт палацу їх зустрів князь Адам. Його обличчя було серйозним, але очі світилися, коли він побачив Елеонору.

«Панно Ольшанська,» - сказав він, вклоняючись. «Ласкаво просимо додому. Король чекає на вас.»

Елеонора кивнула, відчуваючи, як її серце прискорено б’ється. Вона знала, що цей момент змінить все. Але вона також знала, що готова до цього.

Коли вони увійшли до тронного залу, Елеонора відчула на собі погляди всіх присутніх. Король сидів на троні, його обличчя було напруженим.

«Панно Ольшанська,» - сказав він, коли вона наблизилася. «Ви повернулися. І я сподіваюся, що ви готові дати свою відповідь.»

Елеонора глибоко вдихнула і випрямилася. «Так, Ваша Величносте. Я готова служити королівству. Але я також маю пропозицію для вас.»

Король підняв брову. «Пропозицію?»

«Так,» - сказала Елеонора твердо. «Я пропоную створити нову Раду Магів. Раду, яка буде відкрита для всіх талановитих магів, незалежно від їхнього походження. Раду, яка буде працювати не тільки для захисту трону, але й для блага всіх людей королівства.»

Минуло півроку з моменту повернення Елеонори до столиці. За цей час багато що змінилося. Нова Рада Магів, яку вона запропонувала, була створена і почала свою роботу. Елеонора стала її головою, що викликало як захоплення, так і заздрість серед придворних.

Одного ранку Елеонора сиділа у своєму новому кабінеті в палаці, переглядаючи звіти про магічну активність у різних частинах королівства. Раптом двері відчинилися, і увійшла Софія.

«Елеоноро, у нас проблеми,» - сказала вона схвильовано.

Елеонора підняла погляд. «Що сталося?»

«Надійшли повідомлення з північних кордонів. Там з’явилися дивні магічні аномалії. Люди кажуть, що бачили чудовиськ, яких раніше ніколи не зустрічали.»

Елеонора нахмурилася. «Це може бути пов’язано з тим, про що говорив Альдус? Про загрозу стабільності трону?»

Софія кивнула. «Можливо. Але є ще дещо. Князь Адам зник.»

«Що?» - Елеонора різко встала. «Як це сталося?»

«Ніхто не знає. Він мав повернутися з дипломатичної місії три дні тому, але так і не з’явився.»

Елеонора відчула, як її охоплює тривога. Незважаючи на те, що вона вибрала Міхаеля, вона все ще вважала Адама другом і важливим союзником.

«Нам потрібно діяти,» - сказала вона рішуче. «Збери Раду. Ми повинні обговорити це і вирішити, що робити далі.»

Через годину Рада Магів зібралася в повному складі. Крім Елеонори та Софії, там були ще п’ять магів, кожен з яких спеціалізувався на різних аспектах магії.

«Ситуація серйозна,» - почала Елеонора. «Ми маємо дві проблеми: магічні аномалії на півночі і зникнення князя Адама. Я вважаю, що ці події можуть бути пов’язані.»

«Але як?» - запитав один з магів, старий чоловік на ім’я Гаврило. «Що може пов’язувати ці дві події?»

Елеонора глибоко вдихнула. «Я думаю, що настав час розповісти вам дещо, про що я дізналася під час своєї подорожі.»