11 вересня (продовження 1)

– Ми продовжуємо стежити за трагічними подіями в місті Дунаївці, і зараз із нами знову на прямому зв’язку наш кореспондент Юрій Григоренко. Що нового, Юрію?

– Так, добрий вечір, Людо. Підвечір пристрасті в цьому донедавна тихому містечку на Поділлі трошки вляглись, але в справі про скоєний тут жахливий злочин нічого не прояснилося. Нагадаю, що сьогодні вранці на центральній площі, лише за п’ятдесяти метрах від того місця, де я зараз стою, знайдено обезголовлений труп чоловіка. Ситуація ускладнюється тим, що тиждень тому на околиці міста так само знайшли чоловічий труп, над яким поглумилися в аналогічний спосіб. У поліції та прокуратурі схиляються до того, щоби «зв’язати» ці два злочини в один і об’єднати обидві кримінальні справи. Так само відомо, що перший злочин не так налякав та сколихнув місто, як другий. Адже сьогодні вранці повз центр міста багато людей ішли на роботу. Тому можна зрозуміти їхній шок від побаченого.

– Юрію, чи є вже якісь версії? Чи встановлено особу жертви, і які можливі причини жорстокого вбивства?

– Такої інформації правоохоронці журналістам поки що не повідомляють. Відомо лише, що особу першої жертви встановлено. Нею виявився місцевий мешканець. Наразі ніяких версій та коментарів поліція і прокуратура не дають. Говорять лише, що загалом криміногенна обстановка у Дунаївцях була нормальною і в цьому розумінні місто жило спокійним життям. Такий злочин, як насильницька смерть, для цих країв узагалі рідкість. Наприклад, торік тут було скоєно дванадцять убивств, із яких одинадцять розкрито по гарячих слідах. Це були тяжкі злочини, скоєні на побутовому ґрунті. Дванадцятий злочин так само розритий, але підозрюваний був у розшуку, і лише місяць тому його затримали в Миколаївській області. А за станом на серпень поточного року в Дунаївцях скоєно п’ять тяжких злочинів. Усі вони так само розкриті.

– Чи є сподівання, що цей жахливий злочин місцеві правоохоронці розкриють так само швидко, як і попередні?

– Поки що рано про це говорити. Принаймні, так твердить начальник поліції Дунаївців, полковник Валерій Яровий. Проте він та його колеги одностайні в одному: подібного в їхньому містечку ще не було.

– Чи потребують місцеві правоохоронці додаткової допомоги? Чи будуть залучені до процесу розслідування сищики з області та з Києва? Юро?

– Ні, Людо, за моєю інформацією, місцеві правоохоронці планують обходитися своїми силами. Справу ведуть досвідчені працівники. Єдине, що можна впевнено сказати: серія вбивств, скоєна тут протягом останнього часу, претендує на те, аби стати одними з найрезонансніших в Україні злочинів. Принаймні поки що…

Комаров, натиснувши на кнопку пульта, вимкнув телевізор і в тиші, що раптом настала, розлив по чарках горілку. Собі – трошки, на денце, мені – половинку, Тамарі – майже по вінця.

– Яка честь для нас, – буркнув і першим випив, не цокаючись. Ми з Томою стукнулися чарками, однак швидше машинально, ніж із приводу того, що Дунаївці прогриміли на всю країну як місто, де людей убивають і відрізають їм голови.

До того ж Тамара і була тим самим досвідченим працівником, про якого згадав журналюга в репортажі.

Ох, не в добрий час я вирішила тікати від чоловіка і шукати спокою десь далеко!

…Після того, як телевізійники перестали терзати Томку, я помахала їй з натовпу рукою. Вона, спочатку не зрозумівши, хто це, потім кинулася до мене, схопила за руку і, не зважаючи ні на кого, потягнула у прокуратуру, в свій кабінет. Зачинивши двері зсередини, кума кинулася мені на груди і ридма заридала. Звісно, в такій ситуації навіть підготовлена людина зірветься. А уявіть мою «квочку», яка все це бачила по телевізору в американському кіно. І то в кращому випадку: працівники прокуратури не часто дивляться надумані детективи.

Слово за словом, і картина почала складатися. Не повністю, звичайно. У цілому те, що відбувається, я змогла уявити в спокійнішій обстановці, коли ми приїхали на моїй машині до Комарових додому, розцілувалися з Олегом та сіли вечеряти. Виглядало все це так само жахливо й сумно, як і логічно.

Сьогодні вранці, до речі, приблизно в той самий час, коли я ставила сумку в багажник, поліцейський, який чергував у приміщенні мерії і вже готувався «здавати пост» та йти спати, виявив: дивлячись уночі телевізор, він скурив усі цигарки. Аби поповнити запас, треба було вийти, перетнути майдан і постукати у віконце цілодобового кіоску, розбудивши продавця. Одначе щойно служивий вийшов з приміщення, як почув дикий крик: той самий продавець стояв біля дверей своєї будки, на щось показував рукою і кричав так, ніби його посадили голим на гарячу сковороду. Подивившись у той бік, куди був націлений палець, поліцейський побачив лише ноги людини, яка лежала майже в центрі площі. Підійшовши ближче і роздивившись, молодий сержант теж перелякався: на вологому від дощу асфальті хтось поклав на живіт труп людини, в якої не було голови.

Нічного продавця Толика Балабана досвід навчив: після четвертої ранку вже точно ніхто нічого не купляє. Трошки далі, у центральній частині Дунаївців, працює єдине місце нічних розваг – клуб «Павук». Пиво там дороге, тому хлопці до першої години бігають у кіоск за пивом, а з першої до половини третьої можна чекати, що хтось із них заскоче за презервативами – продавати їх у «Павуку» чомусь не додумалися. Словом, Балабан звично примостився дрімати на спеціально облаштованому ложі з ящиків і старого матраца близько четвертої ранку. І гарантує: тоді трупа ще не було. А близько сьомої він автоматично прокинувся: у цей час ті, кому вранці на роботу, проходять повз нього і купують пиво, цигарки та жуйки. Зі сну він не зрозумів, хто там валяється під пам’ятником. Вирішив: хтось напився і не дібрався додому. Тому вийшов, аби глянути – раптом допомога потрібна. Вже коли підступив зовсім близько, до нього дійшло, що це таке, тому він розвернувся, побіг до рятівного кіоску і звідти почав кричати.