Розділ 20. Ціна таємниці.

Ми з Касом завмерли в тінях, коли ліс навколо нас наповнився металевим скреготом і шипінням глушилок. Селена та Рубі залишилися позаду, притиснуті до землі невидимим ультразвуковим пресом.

— Чому нам... легше? — прохрипіла я, відчуваючи, як золоте полум’я кіцуне пульсує під шкірою, спалюючи зовнішній вплив.

— Моя вовча кров регенерує швидше, ніж вони встигають нас "глушити", — Кас стиснув кулаки, його м'язи ледь не роздирали тканину куртки. — А ти... ти наполовину відьма, але твоя суть кіцуне – це чиста стихія. Вони налаштували техніку на стандартні магічні частоти, не врахувавши древню силу лисячого вогню.

Раптом повітря стало холодним, як у могилі. Температура впала миттєво, і наші подихи перетворилися на білу пару. Між деревами, прямо перед ланцюжком Мисливців, почав згущуватися туман. Він не був білим – він був попелясто-сірим, наче дим від старого згарища.

З цього туману повільно вийшла постать. Це був він – пан Дем'ян, наш архіваріус, якого всі вважали нудним дідом, що вічно чхає від пилу в бібліотеці. Але зараз його напівпрозоре тіло світилося тьмяним синім світлом, а очі були порожніми провалами, заповненими зоряним пилом.

— Ви прийшли до мого дому зі своїми іграшками? — голос архіваріуса пролунав не з вуст, а прямо в головах кожного, хто був у лісі. — Я бачив, як протягом п’ятисот років сюди приходять талановиті студенти, що згодом посідають високі посади. Я бачив і те, як помирали такі, як ви.

Один із Мисливців, молодий хлопець у тактичному шоломі, підняв гвинтівку, але не встиг натиснути на гачок. Дем'ян просто змахнув рукою. Повітря навколо Мисливця закрутилося в смертоносному вирі. Магічний клинок, виникнувши з нічого, пройшов крізь нього – так само, як і крізь тіло тієї дівчини, Еріки, яку знайшли раніше.

— Вона занадто багато винюхувала, — прошепотіла примара, на мить обернувшись до нас. — Її вітер носив таємниці, які не належали людям. Я захищаю академію. Завжди.

— Нам треба закінчити це зараз, — Кас подивився на мене. — Разом з архіваріусом ми випалимо цей ліс від щурів. Лорі, покажи їм, хто ти насправді.

Я заплющила очі, дозволяючи бар'єрам усередині мене розсипатися. Більше жодних стримувальних заклять. Моє волосся спалахнуло чистим білим полум’ям. П'ять розкішних хвостів розгорнулися за спиною, кожен із них закінчувався блакитним вогнем. Очі стали повністю золотими, без зіниць, а на лобі проступив древній символ відьомського роду. Я була ідеальною зброєю: магія відьми, спрямована через хаос кіцуне.

Поруч пролунав оглушливий рик. Кас більше не був людиною. Величезний чорний вовк розміром із невелике авто, із бурштиновими очима та сріблястою шерстю на загривку, вискалив ікла. На його боках проступили руни його столичного клану.

Мисливці почали панікувати. Їхні пристрої, на які вони так покладалися, вибухали один за одним. Архіваріус плив над землею, перетворюючи вітер на клинки, що розрізали метал і плоть.

— В атаку, Альфо, — прошепотіла я, злітаючи над землею.

Я змахнула хвостами, і п'ять вогняних куль полетіли в гущавину, висвітлюючи замасковані позиції ворога. Кас чорною блискавкою врізався в ряди Мисливців. Жодні кулі не могли зупинити цю первісну силу. Дем'ян зупинився біля центрального випромінювача — того самого, що найбільше мучив Селену та Рубі. Він поклав на нього свою прозору руку, і техніка просто розплавилася, стікаючи гарячим металом на землю.

— Більше ніякого шуму, — промовив архіваріус, розчиняючись у нічному повітрі.

— Завтра вранці в архівах з’явиться багато нових записів про перемогу. Подбайте про те, щоб про це не дізналася жодна жива душа.

— Але чому інші студенти не реагують? — запитала Селена, коли отямилася.

Архіваріус загадково посміхнувся і промовив:

— Вони сплять солодким сном задля їхньої ж безпеки.

Коли останній Мисливець зник у темряві лісу, ми з Касом зупинилися посеред випаленої галявини. Гул зник. Тихо шелестіло листя. Дівчата підійшли до нас. Ми відчули, як інші студенти в корпусі нарешті прокинулися.

Але в ту мить ми зрозуміли одне: архіваріус захищає академію не через доброту. Він – тінь, яка вбиває будь-кого.