Розділ 19. Технічна облога.

Ранок почався не з аромату кави, а з різкого, тривожного дзвінка, що розрізав затишну тишу мисливського будиночка. Я ледь розплющила очі, відчуваючи заспокійливу важкість руки Каса на своїй талії, коли екран мобільного спалахнув криваво-білим іменем: "Тато".

— Лорелеє, негайно повертайтеся, — голос батька був сухим і діловим, позбавленим будь-яких емоцій, що лякало значно більше за крик. — Кас теж. Зберіть дівчат. Ми чекаємо у нашій вітальні за годину. Це не обговорюється. Жодних заперечень.

Коли ми влетіли до маєтку, там уже панувала атмосфера справжньої "військової ради". Батьки Селени та Рубі сиділи в кріслах із кам’яними обличчями, наче статуї на цвинтарі, а мій батько нервово міряв кроками кімнату, ламаючи пальці. На величезному плазмовому екрані без звуку крутилися кадри вчорашнього репортажу Марти Біляєвої – її обличчя виглядало спокійним, але коментарі внизу стрічки неслися зі швидкістю лавини.

— Подивіться на це, — батько різко вказав на екран, де цифри переглядів зашкалювали. — Марта зробила "нудний' сюжет, як ми й домовлялися. Але погляньте на реакцію. Це не випадковість.

Кас підійшов ближче до монітора, його зіниці звузилися.

— Мій батько вже знає? — запитав він низьким голосом. — Його медіагрупа "Prime Wolf" транслювала це першою, щоб задати правильний тон.

— Твій батько, Касе, зараз робить неможливе – він намагається заблокувати хвилю ботів, які професійно розганяють хештег #СпадщинаЛоуренса, — подав голос батько Селени, старший вампір клану. — Хтось дуже впливовий і неймовірно багатий проплачує масштабну кампанію з дискредитації нашої академії. Ваша сімейна фірма – єдиний медійний щит, який зараз оберігає нас від повної облоги журналістами з усієї країни.

Кас дістав телефон, його пальці літали по екрану.

— Алло, тату? Так, ми в зборі... Слухай, виведіть у топ новину про корупційний скандал у мерії. Викиньте будь-який компромат на сенаторів. Відверніть їхню увагу бодай на кілька годин. Нам потрібен час.

Він вислухав коротку відповідь, і його обличчя потемніло, наче перед грозою.

— Батько каже, що сервери "Prime Wolf" намагаються зламати. Йде масована DDOS-атака. Хтось відчайдушно хоче отримати доступ до таємних архівів нашої сім’ї та особових справ студентів.

Переймаючись за нашу безпеку в стінах академії, Кас підвіз нас на пари, сподіваючись, що магічні щити закладу вбережуть нас краще за будь-яку охорону. Але саме тоді все й почалося.

Це був не просто звук. Це був магічний спазм, наче хтось невидимою рукою стиснув мої нутрощі. Мої п'ять хвостів мимоволі вирвалися в матеріальний світ, розпушившись від болю і заважаючи дихати, а в голові вибухнула ультразвукова граната, що розривала свідомість на шматки.

— А-а-а! — Селена з глухим звуком упала на коліна прямо біля чавунних воріт академії, затискаючи вуха долонями. З її очей миттєво потекли тонкі криваві цівки – делікатні капіляри вампіра не витримували такої пекельної частоти.

— Касе, вони встановлюють периметр! — крикнула я, пересилюючи нудоту, що підступала до горла. — Це технічна блокада. Вони хочуть викурити нас, як щурів із нори!

Кас підхопив напівпритомну Селену на руки. Повітря навколо нього почало викривлятися – його вовча сутність рвалася назовні, очі світилися диким, неконтрольованим золотом, а з-під верхньої губи визирнули ікла.

— Рубі, став щит! — проричав він так, що листя на деревах затремтіло.

— Я не можу! — молода відьма гарячково махала руками, малюючи в повітрі руни, але іскри її магії просто гасли, ледь з’явившись, наче їх заливали крижаною водою. — Ці штуки... вони розсіюють ефір! Вони вимикають нашу природу, Касе!

Я притиснулася спиною до холодного муру академії, намагаючись знайти опору. Мій гострий нюх кіцуне, загострений болем, вловив огидний, чужорідний запах: суміш озону, дорогого синтетичного парфуму та... свіжого збройового мастила.

— Вони вже в лісі, — прошепотіла я, відчуваючи, як мої лисячі зіниці стають вертикальними, вбираючи кожну деталь довкола. — Я чую їхній пульс. Багато пульсів. Ритмічних, тренованих. Касе, якщо ми зараз не знищимо ці генератори, до вечора в академії не залишиться жодного мага – ми просто збожеволіємо від внутрішнього тиску або вигоримо вщент.

Кас обережно опустив Селену на траву і розвернувся до лісу. Його постать здавалася величезною на фоні вечірніх сутінків.

— Рубі, бери Селену і тягни її в корпус. Забарикадуйтеся в підвалі, там стіни товстіші. Лорі... — він подивився на мене, і я побачила в його погляді не просто свого хлопця, а Альфу, який готується до своєї першої великої війни. — Ти – мої очі. Ми йдемо в ліс. Зараз ми покажемо цим "мисливцям", чому не варто заходити на територію, де панують вовки та лисиці.

Я вихопила з кишені свій ритуальний ніж із чорної сталі – лезо холодно блиснуло в місячному світлі, наче усмішка самої смерті.

— Твоя сім'я контролює новини, Касе, — процідила я крізь зуби, відчуваючи, як чисте золоте полум’я нарешті охоплює мої пальці, пробиваючи штучну блокаду. — Тож давай зробимо так, щоб завтра в ранкових новинах було лише про "прикрий нещасний випадок" із групою невідомих озброєних людей у нашому приватному лісі.

Ми синхронно стрибнули в темряву хащів, туди, де між стовбурами старих дубів уже підступно блимали сині вогні ворожих пристроїв. Полювання почалося, але цього разу ролі змінилися. Дичиною були не ми.