Розділ 18. Рада Тіней.

Повітря в підвалі було важким від захисної магії. Ректор стояв біля масивного дубового столу, на якому лежала карта Ржищева. Навколо нього зібралися ті, хто тримав магічну рівновагу в регіоні: батьки Лорелеї, її брат як майбутній спадкоємець, а також батьки Рубі та Селени. Це були люди, які мали найбільший вплив на політику та бізнес.

Мій батько, досвідчений відьмак, похмуро розглядав позначки на карті.

— Лоуренс – дурень, — нервово виплюнув він. — Дівчата його підставили, і це спрацювало. Поліція вважає його божевільним. Але постає питання: чи встиг він попередити інших Мисливців?

Ректор поклав долоні на стіл, і від його пальців по старій карті пробігли синюваті іскри. Магія в підвалі стала такою густою, що її можна було відчути на язик – присмак заліза та прийдешньої грози.

— Питання не в тому, чи попередив він їх, — голос ректора прозвучав глухо, відбиваючись від кам’яних стін. — Питання в тому, чи повірили вони йому. Мисливці – це не просто фанатики з арбалетами, як у Середньовіччі. Це корпорації, системи стеження, люди в кабінетах міністрів.

Батько Селени, високий вампір з ідеально зачесаним назад волоссям, схрестив руки на грудях. Його дорогий італійський костюм дивно контрастував із вогкою обстановою сховища, але в погляді читалася холодна рішучість хижака.

— Мої інформатори в столиці кажуть, що за останні двадцять чотири години активність у "закритих" чатах зросла втричі, — промовив він. — Лоуренс міг здатися поліції божевільним, але для Мисливців його "марення" – це чіткі координати.

Мати Рубі, верховна відьма місцевого ковена, нервово крутила на пальці перстень із масивним обсидіаном.

— Ми маємо закрити місто, — твердо сказала вона. — Не тільки академію. Потрібен магічний купол над усім Ржищевом. Якщо Мисливці прийдуть, вони не повинні відчути жодного сплеску сили.

Мій брат, який стояв трохи осторонь, стиснув кулаки.

— Купол – це маяк, — заперечив він. — Якщо ми накриємо місто такою потужною магією, вони зрозуміють, що нам є що ховати. Ми повинні діяти інакше: змішати нашу енергію з фоновим шумом міста.

Батько кивнув, підтримуючи сина.

Мати Селени, леді Ровена, яка зазвичай була втіленням аристократичного спокою, раптом різко відійшла від вікна. Її пальці, тонкі й бліді, стиснули спинку старовинного крісла так сильно, що дерево ледь чутно тріснуло.

— Ви говорите про стратегію, активи та "двійників", — її голос тремтів від прихованої напруги, хоча вона намагалася тримати себе в руках. — Але ви забуваєте, що в цих стінах – діти! Не тільки моя Селена, а сотні підлітків, які ще не навчилися повністю контролювати свою природу.

Вона обвела присутніх палким поглядом. У глибині її зіниць прокинувся древній вампірський голод, але зараз це був голод захисниці — матері, готової розірвати будь-кого за своє гніздо.

— Якщо Мисливці прийдуть, вони не з’ясовуватимуть, хто "мирний студент", а хто – "небезпечна потвора". Для них кожен сплеск емоцій, кожен випадковий магічний прояв під час контрольної – це мішень. Добре, що наші діти вже дорослі й можуть опанувати власну суть. Але студенти перших-третіх курсів ще не такі стабільні.

Ровена підійшла до столу, впершись руками в карту прямо перед ректором.

— Я не дозволю перетворити академію на загін для забою. — Вона на мить заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. — Мій дім у Ржищеві великий. Підвали там захищені ще моїм прадідом – вони витримають навіть пряму атаку інквізиції. Я пропоную підготувати план евакуації для молодших курсів. Якщо на горизонті з’явиться хоч один "чорний фургон" Мисливців – ми маємо вивезти їх негайно. Я не хочу, щоб моя донька бачила, як її друзів садять у клітки через марення одного божевільного викладача.

Мій батько повільно кивнув, його погляд пом’якшав. Він знав, що за холодною маскою вампірської еліти Ровена завжди ховала серце, яке боліло за кожного "іншого".

— Ми підготуємо транспорт, Равено, — тихо сказав він. — І зробимо все, щоб Селена та інші навіть не відчули подиху небезпеки. Але ти права: нам треба бути готовими до найгіршого. Якщо Лоуренс встиг подати сигнал "своїм" – ми вже в облозі. Просто ми цього ще не бачимо.

Ректор поклав руку на плече Равени.

— Ваша опіка – це те, що робить нас спільнотою, а не просто організацією. Евакуаційні тунелі будуть перевірені сьогодні вночі. Але поки що... ми маємо тримати обличчя. Для всього світу ми – просто викладачі та батьки звичайних дітей. Почнемо панікувати ми – почнуть панікувати вони. А страх – це найкраще паливо для Мисливців.

Ректор підняв очі на присутніх.

— Отже, план такий: ми продовжуємо грати роль "звичайного навчального закладу". Жодних заклять на людях. Жодних трансформацій. Ми – люди, доки останній Мисливець не покине наш район. А ви, – він подивився на батьків, – готуйте свої активи. Нам знадобляться гроші, зв’язки і, можливо, зброя, про яку не пишуть у підручниках з історії.

У підвалі запала важка тиша. Кожен розумів: цей мирний вечір був лише ілюзією. Справжнє полювання тільки починалося.