Розділ 13. Цифрова ілюзія.

Ми пробралися до академії через старий чорний хід, прихований густим плющем, який, здавалося, сам допомагав нам сховатися від сторонніх очей. Кас рухався за мною абсолютно безшумно – справжній хижак, що злився з нічними тінями. Коли ми нарешті спустилися в сире, просякнуте древньою магією укриття, дівчата вже чекали на нас у слабкому світлі магічного кристала. Селена блідими пальцями стискала невелику чорну камеру, наче це була граната з висмикнутою чекою.

— Тут усе, Лорелеє... Відео з нашого останнього ритуалу і фото того, як хлопці перетворювалися прямо перед об’єктивом, — прошепотіла вона, гортаючи цифрову галерею. Екран відкидав мертвотно-бліде світло на її обличчя. — Якщо це побачить поліція або, не дай Боже, Мисливці – до нас виникне занадто багато запитань, на які немає легальних відповідей. Це кінець для академії.

— Дай сюди, — я рішуче взяла камеру.

Заплющивши очі, я міцно стиснула пластиковий корпус, намагаючись злитися з технікою. Я відчула пікселі та цифрові коди як найдрібніші магічні атоми. Мої пальці засвітилися м’яким блакитним сяйвом кіцуне. Я не просто видаляла файли – магія ілюзій дозволяла мені "переписувати" реальність прямо в пам’яті пристрою. Там, де на фото зафіксували жахливе перетворення на вовків, з'явилася галаслива бійка великих псів; замість потойбічних ритуалів – звичайна студентська костюмована вечірка; замість магічних вогнів, що розривали ніч, – дешеві спалахи китайських гірлянд. Магія лисиці створила ідеальну ілюзію там, де ховалася смертельна таємниця.

— Тепер це просто знімки занадто зацікавленої студентки, яка любила вечірки, — видихнула я з полегшенням, витираючи холодний піт з чола. Енергія техніки завжди давалася мені важко.

— А тепер поясніть мені: якого дідька ви тут робите вночі самі?! — нарешті дозволила я собі гаркнути на подруг, коли шок трохи відступив.

— Ми не могли просто сидіти й чекати, поки за нами прийдуть... — тихо промовила Рубі, ховаючи руки в кишені товстовки. — І згадали, що поліція ще не обшукувала ці закинуті лабіринти.

— А якби ви наштовхнулися на когось іншого? На того, хто вбив Еріку? — додала я вже спокійніше, хоча серце все ще калатало. — Тим паче віднедавна патрулі почали прочісувати кожен провулок.

Селена, відчувши, що буря вщухає, вирішила змінити тему, зацікавлено розглядаючи мого супутника.

— То це і є твій чоловік? — її очі на мить спалахнули червоним, мимоволі перевіряючи його ауру та рівень загрози.

— Так. Знайомтеся: Кастіель – Альфа північних вовків. Касе, це Селена і Рубі – мої найкращі подруги, які мають талант шукати неприємності.

Обмінявшись короткими, настороженими вітаннями, ми вирішили негайно покинути підземелля. Повітря там ставало занадто важким. Ми виходили через той самий замаскований хід, але щойно наші підошви торкнулися гравійної доріжки за межами лісу, нічну темряву розрізав різкий, сліпучий промінь ліхтаря.

— Стояти! Поліція! — пролунав суворий, втомлений голос.

Це був один із помічників Марка, сержант із обличчям людини, яка не бачила ліжка тиждень. Кас миттєво, на рівні інстинктів, виступив уперед, заступаючи нас трьох своєю масивною фігурою. Його плечі напружилися, а з грудей вирвалося ледь чутне, низьке гарчання, від якого у копа помітно здригнулася рука з ліхтарем.

— Спокійно, офіцере, — я швидко вийшла вперед, натягнувши на обличчя маску сонної, трохи роздратованої студентки. — Ми просто прогулювалися, намагалися провітрити голову після всього цього жаху. Хіба це заборонено внутрішнім статутом?

— Вночі? Після того, як все місто догори дриґом стоїть через труп? — сержант підозріло примружився, переводячи промінь із мене на Каса. — А це хто? На студента він явно не тягне. Занадто... дорослий.

— Мій хлопець. Приїхав, щоб забрати мене додому, — я спокійно, майже недбало простягнула йому камеру. — До речі, ми знайшли оце в траві біля лісу. Мабуть, хтось із дівчат загубив у тій метушні. Передайте капітану, можливо, він розшукає власницю.

Сержант забрав апарат, підозріло покрутив його в руках і увімкнув екран. Кілька нескінченних секунд він гортав мої "відредаговані" шедеври: нудні розмиті пейзажі, п’яні обличчя на вечірках та кілька сумних селфі Еріки.

— Звичайне дівчаче сміття, — нарешті буркнув він, вимикаючи пристрій. — Добре, розшукаємо роззяву. А зараз негайно повертайтеся в корпус. Щоб я вас більше не бачив до ранку!

Коли ми відійшли на безпечну відстань, Кас нарешті розслабив плечі, хоча його погляд усе ще сканував кущі.

— Ти була надто спокійною, лисице, — тихо сказав він, обіймаючи мене за плечі й притискаючи до себе. Його серце все ще билося прискорено.

— Це не спокій, Касе. Це магія контролю, — я втомлено посміхнулася. — Ми віддали їм порожню оболонку, яку вони так прагнули отримати. Тепер лишилося чекати наступного ходу Марка. Бо серед того "сміття" я залишила один файл, який їм точно буде до душі. 

Магія лисиці створила ідеальну ілюзію, але в моєму Telegram-каналі — тільки правда. Більше візуалізацій, залаштунків та теорій про те, хто ж насправді вбив Еріку, шукайте тут: https://t.me/+MjgU1kkFYF0xNWIy