Розділ 4. Тінь Мисливців.

Цей день в академії минав на диво спокійно. Пройшло вже дві пари, ми навіть трохи розслабилися, аж доки в холі я не побачила його. Одразу зрозуміла: це той самий слідчий.

Голос ректора, пана Валеріана, вирвав мене з думок:

— Увага, студенти! На сьогодні заняття скасовуються. До нас прибув слідчий, який веде справу Еріки. Прошу всіх пройти до кабінетів і чекати на опитування.

Звісно, всі почали нервувати, намагаючись чим далі заховати свою магічну природу від стороннього ока.

Підкравшись ззаду, Рубі раптово крикнула:

— Бу!

Я здригнулася, готова миттєво атакувати. 

— Рубі, це не смішно! А якби я заподіяла тобі шкоди, захищаючись? 

Поки я вичитувала подругу, до нас підійшла Селена.

— Дівчата, ви не повірите, що сталося... — почула я її схвильований голос і обернулася.

Ми рушили до кафетерія, подалі від зайвих вух. Не витримавши, Рубі зацікавлено зиркнула на подругу:

— Що вже знову сталося? Ти принесла якісь свіжі плітки?

Селена виглядала надзвичайно серйозною:

— Я випадково підслухала... Еріка померла дуже дивно.

Я не витримала й перервала наше тріо:

— Стоп, дівчата. Давайте ми не будемо в це лізти. Вам, що не вистачає власних проблем? Нам треба захистити нашу таємницю від слідства, а ви наче навмисно робите все навпаки, привертаючи до нас увагу.

Можливо, ми б і посварилися, якби до нас не підійшов розгніваний ректор: 

— Ви що тут робите? Я ж наказав сидіти в аудиторії! 

Ми хутко втекли від нього в кабінет, закривши тему.  Прочекавши майже дві години, нарешті побачили слідчого.

— Доброго ранку, майбутні колеги! Вивчаєте закони? Це добре, — він зупинився посеред класу й повільно оглянув групу — Я Мирон, слідчий у справі про вбивство Еріки. Ви, певно, питаєте себе, на якій підставі я опитую саме вас? 

Він зробив паузу.

— Її подруги виявилися значно балакучішими за вас. Напередодні вбивства вони обговорювали майбутню "вилазку" дівчини. Еріка планувала репортаж на тему: "Як живе і навчається "золота" молодь". 

В аудиторії війнуло холодом. Кожен студент розумів: секрет нашої природи під загрозою. Ми не були дурнями і усвідомлювали, що дівчина точно робила фото або відео. Тільки слідчий про це чомусь змовчав. 

Дивлячись на кожного з нас він продовжив:

— Наскільки мені відомо, того вечора у вас було свято. Пан Пітерсон, з будинку навпроти повідомив, що музика волала так, ніби весь мікрорайон не мав спати. Він і помітив, як дівчина перелізла через паркан і увійшла через чорний хід до академії. Отже, панове майбутні юристи, у мене кілька питань: хто з вас бачив дівчину? І що відбулося потім?

Наше тріо затамувало подих. Всі пам'ятали той зловісний вечір: гучна музика розривала зал, приховуючи звуки стародавніх заклять; синє мерехтіння заповнювало простір, поки студенти та викладачі трималися за руки у колі. Це не була вечірка. Це був масовий ритуал єднання, де музика слугувала маскуванням для людських вух.

Слідчий підійшов до викладацького столу й присів на край.

— Я хочу почути відповідь. Ну? Чи мені кожного з вас запросити до відділку? 

Ми перезирнулися з одногрупниками, обдумуючи, що можна сказати. Я вирішила ризикнути: 

— Пане слідчий, ви не проти якщо я відповім? 

Він намагався почитати мене, як відкриту книгу, але марно. Перед ним була не звичайна дівчина, а та, хто вміє маніпулювати реальністю. 

— У нас справді була вечірка. Ми не знаємо, як Еріка проникла всередину, але від нас вона пішла живою.

— Пішла? — перебив мене Мирон. — На ній знайшли подряпини від паркану. Найімовірніше, вона тікала й поранилася , — він трохи заспокоївся. — Добре, продовжуйте.

— Ми помітили її через спалах на фотоапараті. Обернулися, а вона кинулася навтіки.  Ось і все. — мій голос був рівним, мов лезо.

Слідчий криво посміхнувся і рушив до виходу. 

— Якщо вирішите розповісти всю правду - ви знаєте, де мене знайти.

В аудиторії на кілька секунд запала мертва тиша.

— Ти з'їхала з глузду? — Рубі підскочила з місця, на мить її очі спалахнули золотом. — Навіщо ти розповіла про спалах? Тепер він шукатиме фотоапарат тут!

— Він і так знав. — спокійно відповіла на її агресію, — Логічно подумай: Еріка мала на щось фотографувати, а в телефоні вони нічого не знайшли. Невже ти гадаєш, що подруги не сказали йому про камеру? Тим паче ми сказали правду: ми її не чіпали.

Хоч і звучала впевнено, в глибині душі підозра гризла мене. Я не вірила, що це зробили студенти. Лишався персонал - чоловік сто. Але я не збиралася ділитися здогадками зі слідством. Я не щур, щоб зраджувати своїх. 

— Ми маємо знайти той клятий фотоапарат, — продовжила я через хвилину. — Щоб ці знімки не потрапили до Мисливців.

При згадці про Мисливців клас заціпенів. Всі пам'ятали історії великих воєн. Ми зуміли сховатися від них, створити власні таємні місця, але ніхто не сумнівався: вони все ще існують. Ці люди століттями шукали бодай один цифровий чи магічний слід нашого існування, щоб знищити нас раз і назавжди.

Від гнітючих думок мене відволікла вібрація телефону. СМС від Кастіеля:

"Виходь на парковку. Твоя академія нагадує в'язницю, а мені треба переконатися, чи не перетворилася ти на статую..."

Я піднялася, ігноруючи запитання подруг. Мені вже було байдуже до слідчого й Мисливців.  Усі думки були про чоловіка, який чекав на мене у своєму чорному авто.