Епілог 1

Той світанок змінив усе. Він не просто позначив кінець епохи — він розколов саму тканину світу. Загибель великої кількості драконів супроводжувалася вивільненням колосальної енергії, прихованої в їхніх могутніх тілах. Земля, здавалося, не могла витримати такого напору.

Материк затремтів, наче живий, ґрунт розколювався з гучним грохотом, що лунав на сотні миль довкола. Від країв до центру світу побігли тріщини, їхнє зловісне розширення нагадувало гігантську павутину, яка поглинала все на своєму шляху. Цілі міста з вежами, будинками та мостами провалювалися у безодню, залишаючи лише хаос і руїни.

Розрив зв’язку з морськими драконами викликав стихію, яку неможливо було приборкати. Шторм, що піднявся, перевершував усе, що бачили люди. Здавалося, самі океанські води збунтувалися, вивільнивши лють, накопичену століттями.

Хвилі здіймалися до неймовірної висоти, мов величезні стіни, що з гуркотом обрушувалися на все живе. Кораблі, що намагалися врятуватися й повернутися до портів, зникали у безодні. Щогли ламалися, наче тріски, палуби заливало водою, перетворюючи дерев’яні судна на безпорадні уламки.

Лише одиниці суден досягли берегів, та навіть там стихія не давала спокою. Порти, що стояли віками, зникали під водою, затоплені нещадними хвилями.

Небо було застелене чорними хмарами, в яких безперервно блискали розряди блискавок. Вітер ревів так голосно, що здавалося, він може вирвати саму землю з-під ніг. Люди на берегах, що молилися про порятунок, бачили, як вода поглинає цілі поселення, залишаючи після себе лише тишу й зруйновані надії.

Світ змінився назавжди. Те, що залишалося від колишньої реальності, тепер лежало в руїнах, а земля, вода і небо злилися в одну бурю, що не мала ні жалю, ні відплати — тільки хаос і смерть.

Загибель драконів зруйнувала бар’єри, які утримували світ у рівновазі. Природа більше не могла стримувати свою первісну сутність. У темних надрах печери, куди не проникало навіть тьмяне світло, група драконів відчула ці зміни. Енергія, що раніше текла рівно і спокійно, тепер бушувала, мов розбурхане море, і дракони, навіть ті, що ховалися, не могли залишитися осторонь.

П’ятеро юних драконят металися печерою, не розуміючи, що відбувається. Їхні високі, пронизливі крики відлунювали у кам’яних стінах, нагадуючи плач і відчай. Вони шукали захисту у двох старших драконів, але навіть їхня велична присутність не могла заспокоїти паніку.

Старші намагалися втримати порядок. Їхні глибокі, ритмічні голоси мали вселяти впевненість, але замість цього тільки посилювали страх. Молоді дракони відчували, що щось не так: старші здавалися слабкими, їхні рухи ставали млявими, а голоси втрачали силу.

Несподівано старші дракони почали зупинятися. Їхні очі повільно закривалися, і вони осідали на землю, мов під тягарем невидимого закляття. Драконята, не розуміючи, що відбувається, кричали ще голосніше, але відповідей більше не було.

Світ, ніби відчуваючи небезпеку від невгамованої енергії, втрутився. Сила, що керувала всім, накрила печеру м’яким туманом спокою. Один за одним юні дракони почали затихати: їхні маленькі тіла опускалися на холодний камінь, очі, сповнені страхом, повільно закривалися, і світ занурився в тишу.

Восьмеро драконів спали глибоким сном. Це був сон, що вберігав їх від хаосу і дав світу шанс відновитися. Але цей сон не був кінцем — він був лише очікуванням. Їхній час ще настане.

Про той день, коли світ розірвало, а небо востаннє запалало від полум’я драконів, почали складати легенди. Величні постаті створінь, що піднімалися над хмарами, стали символом сили і мудрості, а їхня смерть — уроком безмежної відваги.

Дракони стали героями казок. Вечорами біля вогнищ діти слухали, як батьки розповідали про величних створінь із могутніми крилами, здатних розсікати бурі й закликати дощ, про драконів, чиє дихання дарувало життя полям і рікам. У цих казках дракони були не просто захисниками — вони стали втіленням самого духу світу.

Але серед усіх історій, які передавалися з покоління в покоління, були й пророцтва Вельв. Які сказавши останнє пророцтво покинули світ.

"В темряві днів, коли світ забуде голос вітру і полум’я, коли міста почнуть зникати у попелі, а королі втратять свої корони, настане час, коли кров драконів знову закипить у жилах світу.

З’явиться та, в чиїх жилах тече кров драконів. Донька тих, хто загинув у полум'ї острова. Її шлях пролягатиме через попіл зруйнованих держав і згаслі надії.

Дракони, що спали сотні років, піднімуть голови до неба, розпустять свої крила, і світ здригнеться від їхнього крику. Вогонь, що колись палав у їхніх серцях, знову спалахне, і вони принесуть новий світанок.

Донька повернеться, і разом із нею прокинеться новий світ.

Вона принесе і мир, і руїни, вона — вогонь і надія.

Лише вона зможе змінити хід часу."