Глава 26

Глава 26

Ніч у готелі пролетіла тихо. Тая дочитала майже всі листи, заглиблюючись у слова, що відкривали їй минуле. Кожен лист був як маленький світ — теплий, сумний, сповнений надії. Вона акуратно складала їх поряд, відчуваючи, як серце поступово наповнюється спокоєм і рішучістю.

Ранок настав раптово: слабке світло пробивалося крізь штори, і холодне березневе повітря нагадувало про те, що шлях ще попереду. Тая зібрала речі, перевірила квиток на паром і вирушила до причалу Броттумсунда.

Паром рушив плавно, скриплячі під палубою, а вода блищала сріблястими хвилями під ранковим сонцем. Шлях до острова Хітра тривав близько п’ятдесяти хвилин. Тая стояла біля борту, вдивляючись у холодні води фіордів і відчуваючи вітер, що обдавав обличчя. Кожен подих приносив відчуття свободи і невідомості одночасно.

Саме тут, на паромі, вона відчувала, що залишає позаду останні сумніви. Останній лист вона розгорнула вже серед моря.

«Перші дні після народження доньки були нелегкими для мене, але Дір завжди був поруч. Він перейняв на себе всі турботи: доглядав за дитиною, допомагав мені і порався по господарству. Жителі Дракнесу приходили привітати нас, і потік гостей здавався нескінченним.

За тиждень усі бажаючі навідалися в дім де прийшла нова душа, і сім’я нарешті отримала трохи спокою. Інгрід повернулася до звичних справ, а Дір пішов завершувати будівництво нового житла, залишивши дружину з донькою вдома.

Діона росла спокійною, мовчазною дитиною, але цього дня все змінилося. З самого ранку вона плакала й ніяк не могла заспокоїтися. Інгрід цілий день носила її на руках, намагаючись колихати, співати, навіть поїти трав’яним настоєм, який рекомендувала Мілена. Але нічого не допомагало.

Коли Дір повернувся пізно ввечері, Інгрід була виснажена.

— Вибач, що не зміг вирватися раніше, — швидко промовив він, помив руки й взяв доньку на руки, ніжно притиснувши її до грудей. — Що трапилося?

— Вона сьогодні просто не могла заспокоїтися. Усе перепробувала, але нічого не допомагало, — відповіла Інгрід, розтираючи втомлені плечі.

— Може, вона відчуває небезпеку? — замислився Дір, похитуючи доньку і тихо наспівуючи.

— Небезпеку? Вона ж немовля, Дір. Яка небезпека може бути на цьому острові? — Інгрід втомлено опустилася в крісло.

— Не знаю, — присів поруч Дір, задумливо дивлячись на дитину. — Але сьогодні на Раді обговорювали дещо дивне. Понад сотня кораблів кинули якір біля лінії захисту. Жодних прапорів, ніяких ознак, чий вони.

— Що? — здивовано промовила Інгрід. — Це справді дивно.

— Ці кораблі не схожі ні на що, що ми бачили раніше, — Дір похитав доньку. Нарешті вона перестала плакати, і напруга трохи спала.

Інгрід відчула, як серце стискається від тривоги. Вона намагалася змінити тему, відволіктися, але неприємне передчуття не покидало її.

Вона підвелася, накрила на стіл, намагаючись повернути собі відчуття звичного дня. Дір швидко повечеряв і забрав дитину з рук виснаженої дружини.

— Все дуже смачно. Іди відпочивати, я поки пригляну за Діоною.

— Скоро час годування, тому я помиюся, — сказала Інгрід, поспішаючи. Вода вже закипіла.

Втомлена, вона нарешті здригнулася в бочці з гарячою водою, дозволяючи тілу розслабитися. Легке погладжування по руці повернуло її з дрімоти.

— Вона вже хоче їсти, — промовив Дір, обережно нахилившись і поцілувавши дружину.

Швидко завершивши купання, Інгрід одяглася й сіла в крісло, в якому зазвичай годувала маленьку донечку. Спокій повертався, хоч тінь тривоги все ще залишалася на її обличчі.

Дір обережно підняв доньку з рук дружини, намагаючись не розбудити її. Маленька Діона тихо хникала, але чоловік притиснув її до грудей, похитуючи в ритмі спокійного танцю.

— Тсс, моя крихітко, все добре, тато тут, — тихо прошепотів він, погладжуючи малу по спинці. Її маленькі ручки стиснулися в кулачки, а очі, які щойно почали наповнюватися слізьми, поволі заспокоїлися.

Інгрід, не відчувши тепла донечки, глибоко зітхнула уві сні і затишно вмостилася на кріслі. Дір глянув на дружину, втомлену після довгого дня. Він підійшов ближче, накинув на неї легку ковдру і тихо нахилився, щоб поцілувати її в чоло.

— Тепер твоя черга відпочити, кохана, — прошепотів він, вирівнявшись.

Діона ще трохи хникала, хоч і тихіше. Дір знову почав ходити по кімнаті, заколихуючи доньку.

— Ти просто не хочеш спати, правда? А може, тобі щось наснилося? — говорив він тихо і лагідно, намагаючись заспокоїти її.

Раптом щось у крихітній донечці пробудило цікавість: її погляд затримався на світлі від вогню в каміні. Вона простягнула руку, наче хотіла торкнутися язиків полум’я, що гралися на стінах кімнати.

— О, бачу, ти маленька дослідниця, — усміхнувся Дір, обережно повертаючи її так, щоб вона могла спостерігати гру світла. — Але зараз уже ніч, час відпочити.

Поступово повіки дитини злипалися. Дір дочекався, поки вона засне, перш ніж обережно покласти доньку в ліжечко. Потім переніс дружину на ліжко, обережно вкрив її ковдрою, і ще раз поглянув на сплячу доньку, відчуваючи тепло й спокій, які наповнювали кімнату.

Голосний крик малечі розбудив усіх. Дір миттєво відкрив очі, але на кілька секунд не міг зрозуміти, де він. Моргнувши кілька разів, раптом згадав: сидів біля комину, тримаючи доньку на руках, яка нарешті заснула. Перевівши погляд на руки — і дитина зникла. Серце стукнуло сильніше, і він кинувся на крик.

У кімнаті його чекала жахлива картина: чоловік з ножем стояв біля вікна. Крик Діони застав його зненацька. Інгрід миттєво схопила дитину й відступила в кут кімнати, намагаючись захистити її.

Дір, не вагаючись, кинувся вперед, ставши живим щитом між нападником і своєю сім’єю. Нічну тишу прорізав глухий грохіт — і кілька секунд вистачило, щоб Дір схопив стілець, що стояв поруч, і вдарив ним у голову нападника. Той впав непритомний.