Глава 24

Глава 24

Світанок на острів приніс хвилювання. Інгрід прокинулася задовго до світанку — дитина ворушилася всередині, не даючи спати. Сім місяців минуло з того моменту, як вона дізналася про вагітність. Ще трохи — і вона зможе взяти свою дитину на руки.

Лежачи без сну, Інгрід поринула у спогади. В пам’яті сплив той день, коли Чорний прилетів до них і почав емоційно щось пояснювати, заплутавшись у словах, нервово тупаючи та метушливо пересуваючись по кімнаті.

— Що трапилося? — стривожено запитала Інгрід. — Чорний, ти поранений?

— Та ні, це… щастя! — прогарчав дракон, стрибаючи й тупотячи. — Все буде добре!

— Чорний, заспокойся, — її голос став твердішим. — Ти лякаєш мене. Скажи нарешті, що сталося.

Дракон різко зупинився, втупивши великі очі в жінку:

— У твоєму стані не можна нервувати. Я відчуваю, що ти переживаєш.

Інгрід не витримала:

— Нарешті скажи по суті!

— У тебе буде дитина, — промовив він, придивляючись до її живота.

— Що? — ошелешено прошепотіла вона, прикладаючи руки до живота. — Ти впевнений?

— Я відчуваю нове життя в тобі. Воно почало рухатися сьогодні, — дракон нахилився, випускаючи теплий подих на її живіт.

Радість накрила Інгрід хвилею. Вона давно не сподівалася стати матір’ю, і тепер ця новина здавалася справжнім подарунком долі.

— Що трапилося? — раптом на порозі з’явився Дір, босий, у самих лише штанях, але з готовністю до бою в очах.

— У нас буде дитина! — вигукнула Інгрід і кинулася на його шию.

Чоловік на мить застиг, потім вибухнув сміхом і щастям. Він обхопив дружину та закружляв на руках. Поцілунок, що їх з’єднав, здавався нескінченним.

— Гей, не забувайте про мене! — ревнув Чорний, нагадуючи про свою присутність.

Інгрід розірвала обійми, повернулася до дракона й ніжно обхопила його морду руками.

— Дякую, — прошепотіла вона, наповнюючи серце дракона теплом.

— За що?

— За те, що ти завжди поруч, — ніжно поцілувала його в морду.

Раптом голос дракона пролунав у її свідомості:

— Дракони летять на острів.

— Дір, прокидайся! Щось трапилося! — швидко піднялася Інгрід, накинувши сорочку.

— Що? Ти народжуєш? — розгублено підскочив Дір. — Вода! Рушник! Кличемо Мілену!

— Заспокойся, — втомлено відповіла Інгрід. — Я не народжую.

— Тоді чому ти мене будиш?

— Дракони повертаються на острів, — пояснила вона, стискаючи його руку.

— Щось трапилося на материку, — пролунав голос Бура в голові Діра.

— Бур каже, що їм довелося рятуватися втечею, — передав він.

— Тоді ходімо дізнатися, що сталося, — рішуче сказала Інгрід, і вони разом кинулися назустріч новому дню та невідомості.

У Велику залу почали збиратися всі дракени, які перебували на острові. Дракени, на яких вони прилітали, плавно спускалися на розчищені галявини в центрі острова. Коли створіння сходили зі спин своїх драконів, величезні крила здіймалися в повітря, розсікаючи нічний вітер, і обережно приземлялися трохи осторонь, щоб не заважати іншим. Кожен помах крил був граціозним, але відчувалася неймовірна сила й міць цих створінь.

Діставшись до Великої зали, Інгрід і Дір зустріли Лів із Тімоті.

— Ти знаєш, що трапилося? — привітно обняла Інгрід Лів, але у голосі жінки чутно було тривогу.

— Поки що ні, — відповіла Інгрід, намагаючись приховати власне хвилювання.

— Давайте підійдемо ближче, — запропонував Тімоті, обережно притримуючи дружину за руку.

Всі четверо рушили до столу, за яким зазвичай засідала Рада. Там уже зібралися старійшини й староста, який мав би бути у Східному королівстві. Атмосфера в залі була напруженою, а повітря насичене невідомістю й тривогою.

Коли всі зайняли свої місця, запанувала глибока тиша — настільки глибока, що можна було почути найменший шурхіт. Вона мовчки свідчила про готовність слухати.

Велика зала була спроєктована так, щоб кожен добре бачив і чув промовця. Той, хто виходив на невеликий підйом у центрі, одразу опинявся в полі зору всіх присутніх. Зараз туди піднявся Дем’ян. Його обличчя було зосередженим, а очі світилися втомою й тривогою.

— Учора ввечері мене викликав король Східного королівства, — почав він рівним голосом, але слова відчутно відбивалися в серцях слухачів. — Він зажадав, щоб дракени та дракони поклонилися йому та стали його слугами.

Гомін здійнявся серед присутніх, свідчачи про обурення й обурливість таких вимог. Дем’ян підняв руку, закликаючи до тиші.

— Почувши нашу відмову, — продовжив він, чекаючи, поки вщухне шум, — король вирішив захопити нас силою. Тому всі дракени та дракони залишили Східне королівство. Ми більше не зможемо допомагати його жителям. Тепер їм доведеться виживати самостійно.

Його слова повисли у повітрі, наче грізний вирок.

— Діду, які новини з інших королівств? — підвівся Дір, розуміючи серйозність ситуації.

Староста здавалося ще більше постарів. Його плечі опустилися, а голос став майже приглушеним.

— На жаль, Південне королівство теж вирішило підкорити нас. Дракони вже летять на острів. Бо… боюся, нам доведеться захищатися, — сказав він, і слова прозвучали глухо, але всі почули їх.

— А Західне та Північне? — промовив Лайон, нахилившись уперед, ніби від цього залежала вся відповідь.

— Поки що вони дотримуються нейтралітету. Північ підтримує драконів, адже пам’ятає, хто відродив життя на материку. Але це королівство постійно воює зі Східним і Південним через їхнє ставлення до рабів, — пояснив староста, знову замовкнувши, даючи зрозуміти: світ знову повертається проти драконів.

У залі запанувала важка мовчанка, сповнена невисловлених страхів і запитань.

— У найближчий час усі дракени та дракони повернуться на Дракнес, — додав староста. — І тоді ми вирішимо, як діяти далі.

Дем’ян був стомлений. Нічний переліт і денні збори вимотали його до краю. Тягар відповідальності і страх стискали груди, не даючи спокою. Бріт, його стара дракониха, після важкого перельоту виглядала ще втомленішою. Староста відчував: щось із нею не так. Перемовини й обговорення були завершені, але серце тягнуло його до лісу, де Бріт проводила більшість часу.