Глава 21

Глава 21

Автобус повільно під’їхав до Тронгейма, зупиняючись біля зручної станції. Тая висадилася, глибоко вдихнула прохолодне, трохи морозне повітря й оглянулася: місто здавалося тихим і водночас сповненим руху. Високі будівлі з червоної цегли чергувалися з сучасними скляними фасадами, а десь здалеку долинали клацання камер і дзвони веж.

Вона швидко знайшла автобусну зупинку, де стояв автобус до Броттумсунда. Квиток купила без зайвих вагань, розуміючи, що за кілька годин буде вже зовсім поруч із паромним терміналом. Сівши на місце біля вікна, Тая відчула, як серце трохи заспокоюється — ще один крок у подорожі, ще одна маленька перемога.

Автобус повільно рушив за місто. Кожен поворот відкривав нові пейзажі: широкі річки, що відблискували у сонці, низькі пагорби, вкриті снігом, рідкі лісові масиви й маленькі будиночки з червоними дахами, розкидані серед зелених полів. Дівчина не могла відвести погляду — все навколо було новим, чистим і водночас таким знайомим, наче природа сама запрошувала її увійти в цей світ.

Поки автобус плавно котився, Тая дістала телефон і, переглядаючи екрани, забронювала номер у готелі біля порту. В Броттумсундумі вона зможе відпочити перед паромом. Одразу ж купила квиток на ранковий рейс до Хітри, відчуваючи, що таким чином закриває важливу ланку свого шляху.

Дорога пролягала уздовж узбережжя: фіорди поволі розкривалися з-за пагорбів, вода блищала, мов розсипане срібло, і холодний вітер приносив запах морської солі. Тая вдивлялася у далечінь, відчуваючи, як серце наповнюється передчуттям нової дороги, нового світу.

Через три години автобус повільно наближався до Броттумсунда. Перед Таєю відкрився невеликий порт із причалами для паромів і кількома магазинчиками. Завтра її чекав морський шлях, який мав відкрити ще один розділ цієї неймовірної подорожі.

Швидко заселившись у номер готелю, Тая розклала речі й відчула приємну втому після тривалого шляху. Невелика кімната з великим вікном і простим скандинавським дизайном здавалась затишною, хоч і незнайомою. Вона розпаковувала рюкзак, розклавши речі так, щоб усе було під рукою для завтрашньої подорожі.

Вечеряла в номері й сидячи біля столика, Тая дістала наступний лист. Вона акуратно розгорнула аркуш, відчуваючи тепло й водночас сум від знайомого почерку. Лист пахнув трохи старим папером і тишею дому, що залишився далеко. Тая почала читати, поринаючи в слова, які знову відкривали двері до сімейної пам’яті та обіцянок, залишених для неї.

За вікном поволі темніло, і світло лампи м’яко освітлювало кімнату, створюючи відчуття затишку.

«Для Сайрона це стало новим викликом. Він одразу занурився у підготовку: організовував будівництво ще одного корабля, контролював його спорудження та особисто тренував нову команду. Усі дні чоловіка проходили в роботі, і він майже не залишав собі часу на відпочинок чи сім’ю. Подорожі на Фалгар, які вже стали регулярними, займали багато часу. Хоч корабель перевозив товари та дракенів між двома островами, шлях потрібно було долати щомісяця. Тому більшість свого вільного часу Сайрон проводив на верфі.

Верф була тихою, якщо не рахувати ритмічного стукоту молотка по дереву. Сайрон, зосереджений на роботі, лагодив обшивку корабля, який лише кілька днів тому повернувся з Фалгару. Його рухи були точними й впевненими — кожен удар молотка звучав, наче частина великої симфонії, що давала нове життя старому судну.

— Ти завжди виглядаєш найкраще, коли працюєш, — м’який голос порушив тишу.

Сайрон підняв голову й побачив дружину, що стояла біля входу на верф. Її усмішка була теплою, а в очах світилася ніжна тривога.

— Ти знаєш, що я не можу жити без цього, — відповів він, змахуючи піт з чола. Відклaвши молоток, витер руки об тканину й підійшов ближче. — Щось сталося?

Вона глибоко зітхнула, легенько торкнулася живота:

— Сталося… щось чудове. Сайроне, ми станемо батьками.

Чоловік завмер. Здавалося, на мить він забув, як дихати. Його погляд ковзнув до її обличчя, на якому застигла суміш радості та обережності.

— Ти… ти впевнена? — нарешті промовив він, у голосі змішалися подив і надія.

— Так, — вона кивнула, усмішка стала ширшою. — Мілена підтвердила.

Сайрон обережно обійняв її, ніби боявся порушити крихку, щойно народжену мрію.

— Ми чекали цього стільки років… — прошепотів він.

— І тепер це сталося, — відповіла вона, сховавши обличчя на його грудях.

Вони стояли так кілька хвилин, слухаючи лише тишу верфі й плескіт хвиль за її стінами.

— Ти навіть не уявляєш, як це змінює все, — нарешті сказав Сайрон, відпускаючи її. У його очах блищало щось нове, свіже, як перші промінчики світанку після довгої ночі. — Але я обіцяю… нашій дитині буде краще, ніж було нам.

— Я знаю, що ти зробиш усе, — м’яко сказала вона, взявши його за руку.

— Я полишу плавання, — серйозно промовив Сайрон. — Хочу бути з тобою поруч. Ще буде час на подорожі.

— Ти певен? — запитала вона, стискаючи його руку.

— Діти ростуть так швидко, як і звичайні люди. Я хочу бути поруч завжди, — відповів він, пригорнувши дружину й поцілувавши її.

Час народження первістка та завершення підготовки до подорожі на материк майже збіглися. Тому останні тренування команди на новому кораблі Сайрон лиш спостерігав за Лайсою, яка вправно керувала молодими дракенами.

— Кожна подорож має свій час, — сказав він, коли друзі запитали про його рішення, — але народження дитини — це найцінніше, що може статися в житті.

Залишившись на Дракнесі, Сайрон провів ці дні поруч із дружиною, підтримуючи її й готуючись до ролі батька. Нове життя, яке вони чекали разом, стало для нього важливішим за будь-які подорожі чи відкриття.

Поки тривала підготовка до подорожі на материк, Салім опинився в вирі неспокою, але не через клопоти з кораблем чи командою. Його дракон почав відчувати незвичайний, майже магічний потяг до однієї з драконячих островів. Цей емоційний шторм, що вирував у свідомості дракона, непомітно розливався і на самого Саліма. Рівновага, яка завжди була його особливою рисою, почала хитатися. Він дратувався через дрібниці, губив концентрацію, відчуваючи, як спокій утікає крізь пальці.