20.2

Салім нервував. Це було зовсім не схоже на спокійного і виваженого чоловіка, яким його знали всі на острові. Сидячи біля дороги до великої зали, він напружено поглядав на шлях, очікуючи старосту Дем’яна. Коли той нарешті з’явився, Салім покликав його, але староста, заглиблений у власні думки, пройшов повз, навіть не помітивши.

— Дем’яне! — голос Саліма був трохи різкішим, ніж зазвичай. Староста зупинився, повільно повертаючи голову.

— Салім? Що сталося? Чому ти так кричиш? — запитав Дем’ян, підходячи ближче. У його очах з’явилася тінь здивування: він не звик бачити друга в такому стані.

Салім вагався, уникаючи прямого погляду. Його руки нервово стискалися в кулаки. Лише після короткої паузи він нарешті промовив:

— У мене до тебе прохання. Важливе прохання.

Дем’ян зітхнув, намагаючись зберегти спокій, хоча хвилювання Саліма почало передаватися йому.

— Кажи вже, Саліме. Що змусило тебе так нервувати?

Салім зробив глибокий вдих, зібравши всі сили, щоб висловити те, що його турбувало:

— Я хочу зробити подарунок Доріану. Корону. Не просту, а викувану з металу, загартованого вогнем дракона. Я переконаний, що це зміцнить зв’язок короля з Фалгаром і допоможе захистити цей куточок світу від хаосу, що насувається.

Дем’ян застиг на мить, обмірковуючи почуте. Його здивування змінилося легким полегшенням, і він навіть розсміявся:

— Саліме, я вже подумав, що ти хочеш подарувати самого дракона! Але ідея гарна. Поговори з Айріном і Рагнаром. Вони точно допоможуть.

— То ти не проти? — в голосі Саліма звучала надія.

— Ні, не проти. Передай їм, що я згоден. У мене зараз багато справ, тож мушу йти. — Дем’ян кивнув і швидко пішов, залишивши Саліма трохи заспокоєним, але все ще наповненим хвилюванням.

Салім вирушив до Рагнара, який працював у своїй майстерні. Розповівши йому про ідею корони, він відразу зацікавився. В його очах загорівся творчий запал, і він почав розробляти перші ескізи. Корона мала не лише виглядати велично, а й стати символом єднання з драконами, тому Рагнар уважно підбирав форми та орнаменти, приміряючи їх у думках на образ короля.

Айрін, дізнавшись про задум, запропонував доповнити корону мечем, який би став оберегом для короля. Він швидко накидав кілька ідей, і Салім із радістю погодився. Разом вони вирішили створити набір, який відображав би силу і велич правителя Фалгару.

Проєкт привернув увагу й Тімоті, який останнім часом захопився прикрасами. Почувши про задум від Інгрід, він вирішив додати до комплекту щось особливе. Він запропонував виготовити перстень, прикрашений смарагдами, щоб підкреслити зв’язок із королівською родиною Вальдхеймів.

— У королів зелені очі. Смарагди чудово доповнять кожен предмет. Вони виглядатимуть гарно і символізуватимуть єдність із природою Фалгару, — пояснив Тімоті, показуючи свій ескіз.

Робота над подарунком для короля розтягнулася на довгий час. Троє майстрів — Рагнар, Айрін і Тімоті — постійно сперечалися між собою. Кожен мав власне бачення, і жоден не хотів поступатися. Суперечки почалися з вибору металу: Рагнар наполягав на міцності сталі, Айрін пропонував використати срібло через його символізм, а Тімоті хотів додати золото, щоб надати виробам розкоші. Здавалося, компроміс був неможливим.

Коли нарешті дійшли згоди щодо металу, почалася нова хвиля суперечок — тепер через розміри кожного предмета. Корона, меч і перстень мали бути не лише красивими, але й практичними, тому точні пропорції ставали причиною палких дискусій. Атмосфера майстерні була наповнена напругою, але й творчим азартом, а кожна суперечка робила кінцевий виріб лише більш досконали

Ситуація в майстерні дійшла до критичної точки, коли майстри почали заважати один одному працювати. Інгрід, яка також користувалася приміщенням для своїх справ, не витримала:

— Досить сперечатися! Ви заважаєте! Зробіть декілька варіантів розміру з дерева — побачите, хто правий, — сказала вона, передаючи креслення Рагнару.

Робота над дерев’яними макетами стала справжнім випробуванням для кожного з них. Коли перші зразки були завершені, майстри нарешті змогли домовитися про розміри:

— Вона мала рацію, — зітхнув Рагнар, уважно оглядаючи дерев’яну корону. Його очі відбивали одночасно полегшення та зосередженість.

— Ну, хоч тепер робота піде швидше, — додав Айрін, відчуваючи, що напруга трохи спала.

Тімоті, наймолодший із майстрів, трохи засоромився, але також погодився:

— Справжнє мистецтво — це не тільки вигадка, але й здатність прислухатися до мудрих порад.

Завдяки втручанню Інгрід, майстри нарешті об’єднали свої зусилля і змогли завершити проект без нових суперечок. В атмосфері майстерні нарешті запанував порядок, а повітря наповнилося ароматом гарячого металу й лакованого дерева.

Тим часом у просторій залі ради, де стіни прикрашали химерні різьблення драконів, зібралися члени Ради Дракнеса. Масивний дубовий стіл займав центр приміщення, а за ним сиділи Дем’ян, його син Ілларіон, Айрін, коваль та Рагнар. Світло від вогню у каміні відкидало довгі тіні на стіни, створюючи атмосферу тривоги та невизначеності.

Дем’ян піднявся зі свого місця, його обличчя було зосередженим і напруженим:

— Коли я повернувся на материк, до того місця, де спалили покинуте поселення… я побачив щось дивне. Там, де було лише попелище, виросла нова трава. Яскраво-зелена, свіжа, немов земля знову ожила. І там, де сідала Бріта… — його голос на мить затремтів, — місце також стало зеленим. Але решта материка… він гине. Земля виглядає виснаженою, дерева чахнуть, річки міліють. Проте ті місця, де побували дракони, наче повертають собі життя.

Напруга в голосі старости видавала справжній тривожний стан.

Айрін нахмурився, нервово стискаючи кістяний амулет на шиї. Його голос прозвучав обережно:

— Ти думаєш, це якось пов’язано з драконами?

Дем’ян повільно кивнув:

— Можливо, дракони — останнє спасіння нашого світу. Вони можуть бути тими, хто здатен повернути життєву силу землі. Але це лише здогадки. Ми не маємо достатньо знань.