19.2

Одного вечора, під час звичайних посидінь, до короля та Саліма приєдналася Мілена. Вона давно цікавилася особливим зв’язком короля з островом Фалгар і тепер не могла втриматися від запитань.

— Я чула чимало про цей острів, — почала вона, уважно поглядаючи на короля. — Але мені важко зрозуміти, як і чому ваш зв’язок із ним такий важливий.

Король, відкинувшись на спинку стільця, уважно споглядав Мілену:

— Це не просто зв’язок, — сказав він спокійно. — Це частина нашої крові, частина нашої історії. Всі кровні члени королівської родини мають цей зв’язок з Фалгаром. І це не міф чи легенда. Він має силу і впливає на багато аспектів життя — як нашого, так і самого острова.

— Як саме? — Мілена не приховувала здивування.

Король повільно кивнув:

— Він впливає на врожайність і плідність тварин. Острів є джерелом сил, що підтримують баланс нашої землі. Завдяки цьому урожаї рясніють, а тварини народжуються здоровими. Але цей зв’язок потребує постійного догляду.

Салім тихо додав:

— Ось чому король часто вирушає в подорож по Фалгару. Щоб зберегти це благополуччя.

— Розумію, — тихо промовила Мілена. — Ви подорожуєте, щоб підтримати рівновагу.

— Так, це мій обов’язок, — підтвердив король. — Який згодом перейде до мого сина.

Того вечора Мілена отримала дозвіл збирати трави у саду замку. Вона так захопилася роботою, що навіть не помітила, як король підійшов до неї. Раптом вона здригнулася, коли його погляд впав на ніж, який випадково вислизнув з її рук і впав на землю.

Король спокійно підняв ніж, і в ту ж мить навколо Мілени сталося щось дивне: трави у саду раптом зазеленіли, піднялися й стали вищими, яскравішими, ніж раніше. Мілена, вражена, спостерігала, як природа оживає від цього простого жесту.

— Ви це бачили? — запитала вона, наближаючись до короля.

— Так, — кивнув він, очі блищали від здивування. — Ніколи раніше такого не траплялося.

— Що ви зробили? — Мілена не приховувала цікавості.

— Просто підняв твій ніж, — спокійно відповів король.

У Мілени в голові промайнула здогадка:

— Ваша величносте, ви не проти, якщо ми проведемо невеликий експеримент?

— Мілено, я просив звертатися до мене по імені, — усміхнувся король.

— Повірте, Доріане, працівники замку готові втратити свідомість щоразу, коли хтось із моїх друзів звертається до вас або до королеви по імені.

Невдовзі вони вирушили до лісу, частина якого нещодавно згоріла через пожежу. Мілена попросила короля взяти її ніж і побажати, щоб на попелищі виросли нові дерева. Король без вагань підняв ніж — і з дивовижною швидкістю маленькі деревця почали проростати, утворюючи живу зелену хвилю, що обережно пробивалася крізь попіл.

Король був вражений: звичайно, його зв’язок з Фалгаром завжди впливав на землю, сприяючи плодючості та здоров’ю тварин, але щоб дерева виростали так швидко — цього він не очікував.

— Це не може бути випадковістю, — промовив він, вдивляючись у нові ростки. — Ніколи раніше не бачив такого.

Мілена посміхнулася, відчуваючи, що її здогадки збуваються:

— Це точно не випадковість. Ваш зв’язок із Фалгаром, ймовірно, має ще більшу силу, ніж ви собі уявляєте. Мабуть, метал, з якого зроблено мій ніж, посилює ваші здібності. І, можливо, саме завдяки цьому ви можете впливати на природу такою мірою.

Король задумався, а потім поглянув на Мілену з повагою і цікавістю. Вона пояснила друзям, що метал, загартований вогнем дракона, ймовірно, активує або підсилює його зв’язок із островом, що робить його здатним змінювати природу навколо. Це відкриття могло мати глибокі наслідки не лише для королівства, а й для всього світу навколо.

З дозволу короля Доріана дракени розповсюдили книжки про драконів по всьому місту, аби більше людей дізналося про цих величних істот. Книжки, маленькі та легкі для читання, спочатку з’явилися в королівській бібліотеці і на полицях книжкових магазинів, привертаючи увагу тих, хто цікавився історією та легендами. Але на цьому розповсюдження не зупинилося.

На ринку, де торгували всім — від продуктів до дрібних товарів, з’явився пересувний магазинчик книг. У ньому Дір приховав кілька примірників, які потрапили до інших поселень на острові. Та книжки поширювалися не лише через магазини. Члени команди розміщували їх у крамницях або на ринкових лотках, ненароком, майже непомітно. Кожен, прогулюючись містом, брав одну книгу й залишав її, не привертаючи зайвої уваги. Так без гучних анонсів книжки потрапляли до рук усе більшої кількості людей.

Сайрон подарував кілька книжок дітям, що грали біля верфі. Малеча, вражена яскравими малюнками драконів, відразу заглибилася в сторінки. Вони сиділи на каменях, захоплено розглядаючи картинки, не помічаючи, як швидко минає час. Батьки, помітивши дітей, спочатку здивовано спостерігали, а потім зацікавилися: що ж так захопило їх? Коли мати взяла книгу до рук, вона була вражена.

— Це що за книга? — запитала вона, акуратно відкривши одну з сторінок.

— Це… про драконів, — відповіла дитина, не відриваючи погляду від ілюстрації. — Вони можуть літати, і вони величезні!

Розмови про драконів швидко поширилися серед поселенців Кальдора. Торговці, подорожуючи між містами та селищами, ділилися враженнями, розповідали, що дракони впливають на природу, що їхні сили пов’язані з землею, а також переказували міфи та легенди, які самі почули від драконів. Незабаром чутки про драконів стали невід’ємною частиною повсякденного життя острова.

Салім привіз на Фалгар один з примірників книги і вручив його королю, висловивши важливе прохання:

— Ця книга повинна залишитися лише між нами. Нікому більше її не показуй.

Король, шануючи довіру Саліма, клявся, що ніхто не побачить її, окрім нього. Усвідомлюючи цінність та таємничість книги, він почав вивчати її лише вночі, коли всі в замку спали. Таємно переглядав сторінки, роздивляючись малюнки і відомості про різні види драконів, занурюючись у світ цих величних істот, про які раніше чув лише легенди.