18.2

Того ж вечора, після оголошення про наступну подорож, Інгрід і Лів вирішили влаштувати жіночий вечір. На острові був затишний будиночок, де можна було побути на самоті або провести час із близькою людиною. Цього вечора в каміні горів вогонь, а дві жінки, розслаблено попиваючи трав’яний чай та грілися біля теплого полум’я.

— Що сказала Міленна на огляді? — з тривогою в голосі запитала Інгрід, поглядаючи на подругу.

Лів погладила животик і м’яко усміхнулася:

— Все добре. Я завагітніла ще тоді, коли ми були в рибацькому поселенні. Вагітність уже чотири місяці.

— Дивно, як ти не помітила змін у собі раніше, — Інгрід не могла приховати здивування.

— Я помічала, що щось не так, — пояснила Лів, — але тоді мене турбували інші речі… нове оточення, пригоди… це все впливало на мій стан.

— Я дуже рада за вас із Тімоті, — щиро промовила Інгрід, її очі сяяли від радості за подругу.

— Ми з ним вирішили не вирушати в наступну подорож, але він хотів, щоб ви взяли із собою його статуетки драконів, — Лів зробила ковток чаю і посміхнулася, згадуючи чоловіка. — Сьогодні він буквально розривався між бажанням бути зі мною на огляді у Міленни й бігти у свою майстерню.

Інгрід засміялася, уявляючи це:

— О, я можу уявити його метання!

Жінки розсміялися разом, і кімната на мить стала ще теплішою.

— Знаєш, коли я вирушала з вами в подорож, навіть не сподівалася, що знайду кохання, — задумливо сказала Лів. Її голос наповнився ніжністю. — Тімоті… він усе моє життя. Якби не він, я б, мабуть, стала такою ж, як мій батько — беземоційною.

Інгрід підсунулася ближче до подруги й обхопила її коліна руками.

— Я сумую за ним… — тихо додала Лів. — Коли прибули ті морські дракони, я думала, вони принесуть гарні новини, але ніяк не чекала, що наше поселення в печерах буде знищене…

Її голос зламався, і по щоках потекли сльози. Інгрід тихо обійняла подругу, даючи їй можливість виплакатися.

— Вибач за ці сльози, — уже спокійніше сказала Лів, витираючи очі рукавом. — Це, мабуть, вагітність на мене так впливає.

— Не треба вибачатися, Лів. Ти моя подруга, і я рада бути поруч у такі моменти, — посміхнулася Інгрід, підливаючи у чашки гарячий чай.

Сівши назад у крісло, Інгрід поділилася своїми переживаннями:

— Я боюся, що не зможу завагітніти. Ми з Діром разом уже понад двісті років, але я досі не змогла подарувати йому дитину.

Настала тиша. Кожна з жінок замислилася про своє.

Нарешті Лів порушила мовчанку:

— Можливо, твій час ще не настав. Зв’язок із драконами змінив нас. Ми стали іншими не лише емоційно, а й фізично. Тобі не варто поспішати.

— Можливо, ти маєш рацію, — тихо сказала Інгрід, трохи сильніше стискаючи чашку. — Але коли бачу дітей інших, серце стискається від болю.

— Ти розмовляла про це з кимось? — Лів обережно торкнулася руки подруги.

— З Чорним. Він каже, що я поспішаю, адже навіть дракони не відразу стають батьками після створення пари.

— Він правий. Подивися на Гріні та Блая. Вони вже понад п’ятдесят років разом, але ще не відклали яйце, — Лів лагідно торкнулася руки Інгрід, підтримуючи її.

— Можливо, ви праві… Біла теж казала, що світ сам вирішує, коли дарувати нове життя, — задумливо відповіла Інгрід.

Тієї ночі жінки говорили довго. Їхні слова перепліталися з емоціями, а тиша, яка іноді настає між ними, була наповнена взаєморозумінням. Ніхто не турбував їх у цей вечір, коли вони відкривали одна одній свої душі.

До створення книжечки про драконів підійшли з величезною відповідальністю. Всі розуміли, що перші розповіді про цих загадкових істот матимуть величезний вплив на людей за межами острова. Зібравшись у просторій кімнаті з великими вікнами, через які проникало м’яке світло, вони занурились у роботу. Столик посередині був завалений паперами, ескізами, пером і чорнилом. Біля вогнища грівся чайник, і аромат трав'яного чаю змішувався з запахом старовинного пергаменту.

Інгрід сиділа за столом, тримаючи в руках рукопис із чернетками тексту, Дір уважно переглядав ескізи, а Салім, занурений у свої думки, обмірковував зміст майбутньої книги.

— Мені здається, що треба розпочати з опису світу таким, яким він був до появи мисливців на драконів. Нехай читачі уявлять собі зелень лісів, багатство річок і теплоту повітря, яке тоді дихало життям, — сказав Салім, відкладуючи перо і втираючи очі від втоми. Вони вже кілька разів переписували текст, але жоден варіант не задовольняв їх.

— Так, але важливо не лише описати красу, а й показати, як усе змінилося, — додала Інгрід. — Ми маємо змусити людей замислитися над тим, що вони втратили і що ще можуть втратити.

Вона розповіла про розмову з старостою, коли просила поговорити з його драконом. Світ, за її словами, спочатку був без людей, і в ньому жили лише дракони та тварини. Дракониха Бріт, дуже стара й мудра, пам’ятала часи, коли люди тільки з’явилися, і правила, які дракони встановили для себе: не заважати людям жити і не чіпати їх.

— Я додам малюнок, на якому будуть зображені ліси й гори з драконами в небі, — сказав Дір, перекладаючи ескізи на папір. — А поруч — те саме місце, але після їхнього зникнення: зруйновані дерева, сухі річки й безлюдні поля.

— Це вражатиме, — погодився Салім, — але треба також показати, що дракони не є загрозою. Ми маємо розповісти про їхню мудрість і роль у збереженні рівноваги світу.

Вони вирішили взяти за основу розповідь драконихи Бріт. Кожен розійшовся за свій стіл, щоб продовжити роботу.

Дір, сидячи за окремим столом, працював над ескізами. Він уже завершив малюнок величного дракона, що літає над квітучим лісом, і почав другий — де дракон зникає, а залишаються лише посуха та пустка.

— Я хочу, щоб цей малюнок говорив сам за себе. Чи не здається тобі, що на зруйнованих землях треба показати маленьку фігурку людини, яка стоїть у відчаї? — Інгрід схилилась через плече й уважно дивилась на ескіз.