Глава 17

Глава 17

М’яке світло світанку ледь торкалося кам’яних стін, пробиваючись крізь важкі дерев’яні віконниці. Тиша дому порушувалася лише тихим потріскуванням вогню в каміні та легким скрипом меблів від кожного руху. Інгрід лежала, притулившись до Діра, відчуваючи його тепло. Важка подорож залишилася позаду, але спокій дому здавався таким незвичним, що вона не могла одразу розслабитися.

— Як добре, що ми вдома, — тихо промовила Інгрід, стискаючи в руках шерстяну ковдру. — Здається, я ніколи так не цінувала наших кам’яних стін, як тепер.

Дір усміхнувся, повертаючись на бік.

— Домашні стіни кращі за будиночок серед натовпу, — пожартував він. — Нарешті можемо залишитися лише вдвох.

Інгрід скосила на нього очі й усміхнулася. Після короткої паузи вона промовила:

— Я досі не можу повірити, що Салім знайшов спільну мову з королем Фалгара! Він завжди був такий відлюдник, постійно сидів у бібліотеці з книжками.

Дір засміявся, перекочуючись на спину.

— Це справжнє диво. І він навіть словом не обмовився про нового знайомого!

— Ми самі винні. Кожен був зайнятий своїми справами, — задумливо відповіла Інгрід. — Ми жодного вечора не провели разом усією командою.

Дір на мить замислився, перш ніж відповісти:

— Знаєш, проживши на острові двісті років, ми майже не помічали плину часу. А там, на Фалгарі, я зрозумів, як швидко він летить. Постійно доводилося поспішати.

— Згодна, ми всі відвикли від такого темпу життя, — тихо промовила Інгрід, вдивляючись у стелю.

На мить запанувала тиша, яку порушувало лише потріскування дров у каміні.

— Але тепер потрібно переконати Раду, що відвідини острова та материка можуть повернути бажання жити як дракенам, так і драконам, — серйозно промовила Інгрід.

— Це буде непросто, — похмуро відповів Дір. — Переконати їх — завдання не з легких.

— Вони можуть не повірити, що люди Фалгара дійсно готові прийняти драконів, — продовжила вона. — Їх навіть не переконає те, що король Фалгара назвав нас своїми друзями.

— Тоді доведеться шукати інші аргументи. Бо якщо не ми, то хто?

Інгрід мовчала. Вона лише стиснула руку Діра, відчуваючи його впевненість і спокій. З ним поруч будь-які труднощі здавалися менш загрозливими.

— У нас ще є трохи часу до Ради, — м’яко додав Дір. — А поки що давай просто насолоджуватися тим, що ми вдома.

Інгрід кивнула, заплющуючи очі й відчуваючи тепло, яке йшло від їхнього зв’язку з драконом. Як добре було знову відчувати його так близько.

Поніжившись ще трохи в ліжку, Інгрід і Дір зрештою піднялися, вдягнулися й вирушили до великої зали, де зазвичай проходили збори. Їхні кроки луною розбивали ранкову тишу, а свіже повітря нагадувало, що дім оживає.

Підходячи до зали, до них приєдналася Мілена. Вже біля входу чекали Салім, Сайрон, Лів та Тімоті. Тепло ранкових привітань злегка пом’якшило серйозність, яка витала в повітрі.

— Лів, ти як? — спитала Інгрід, стурбовано вдивляючись у її обличчя.

— Почуваюся, як завжди. Жодної слабкості чи втоми, — відповіла Лів, виглядаючи абсолютно здоровою. Її очі світилися, наче нічого й не сталося. — А як ви?

— Так само добре, — тихо промовила Інгрід, стиха зітхнувши з полегшенням.

— Мені здається, наше погане самопочуття було викликане відстанню між нами та нашими драконами, — задумливо сказала Мілена, поглядаючи на Саліма.

— Твоя здогадка може бути правдивою, — підтримав Салім. — Ми ніколи не віддалялися від драконів так далеко і на тривалий час. Ця подорож стала для всіх справжнім випробуванням.

— У нас із Лів є новина, — несподівано втрутився Тімоті, і його голос сповнився легкої радості. — У нас буде дитина.

Слова прозвучали мов грім серед ясного неба. Всі на мить завмерли, а потім вибухнули привітаннями, сміхом і вигуками радості. Народження дітей на острові було справжнім святом, адже траплялося це надзвичайно рідко.

— Звідки ви знаєте? — здивовано спитала Мілена, новина здалася їй надзвичайно несподіваною. Вона навіть не встигла провести огляд Лів.

— Лаза сказала, — усміхнулася Лів. — Вона відчула в мені іскру життя й тому прилетіла на причал.

Лаза, її дракониха, завжди була вірною супутницею. І тепер, коли в ній самій зародилося нове життя, це створіння, яке нещодавно відклало яйце, стало першим, хто дізнався про цю новину.

— Ти перша, чию вагітність відчув дракон, — захоплено промовила Мілена, швидко занотовуючи це у свій записник. — Після Ради зайдеш до мене. Я хочу оглянути тебе й переконатися, що з дитиною все гаразд.

— Обов’язково прийдемо, — серйозно відповів Тімоті, міцно обіймаючи Лів.

— Ну що, ходімо, — втрутився Сайрон, усміхаючись. Він був такий же радісний, як і всі інші, але в голосі відчувалася нетерплячість. — Потрібно швидко завершити Раду. Хочу якнайшвидше приступити до будівництва нового корабля.

Зайшовши до зали, де вже чекали старійшини острова, члени першої команди, що наважилася залишити Дракнес, зайняли свої місця за великим столом. У приміщенні панувала напружена, але водночас сповнена очікувань атмосфера.

— Я радий, що ваші пригоди завершилися добре, — почав староста, підводячись зі свого місця. Його голос був спокійним, але впевненим. — Ми зібралися тут, щоб почути ваші розповіді.

— Можна я почну? — озвалася Мілена, її голос звучав упевнено.

Ніхто не заперечив. Усі розуміли, що знахарка має чим поділитися.

Мілена трохи підвелася й почала розповідь про свої спостереження та знахідки на острові Фалгар. Вона говорила про розвиток медицини, нові методи лікування та відкриття, які привезла додому.

— Я знайшла там атлас анатомії, — зізналася вона, тримаючи в руках велику книгу, яка вже стала її дорогоцінністю. — Мушу визнати, довелося позичити його без дозволу. Але я пообіцяла собі, що поверну його, щойно перепишу та перемалюю все, що в ньому є.