Глава 13

Глава 13

Морські дракони також знайшли ідеальне місце для створення лагун і печер, які мали стати безпечним притулком. Вони планували скористатися силою припливів, щоб поступово вимивати скелі та ґрунт, утворюючи природні басейни й затоки для відпочинку. Люди, що мали зв’язок із морськими драконами, допомогли обживати прибережну зону, де скелі круто падали в море, немов велетенські стіни, поставлені самою природою.

Тут, у цій дикій і водночас величній місцевості, люди відтворили поселення, подібне до того, яке залишили на материку. Хоч нові печери були меншими, їхня затишність і природний захист робили їх ідеальними для спільного життя людей і драконів.

Сайрон із дружиною вирішили залишитися саме тут, серед морських драконів. Його серце завжди тяглося до моря, і ця пристрасть перемогла. Вони облюбували маленьку печеру, де облаштували затишний дім. З вікна-отвору відкривався краєвид на безкраї хвилі, а шум прибою ставав колисковою щоночі.

Одного ранку, коли Сайрон вирушив на човнику в море ловити рибу, до печери приплив дракон, якого він колись уже бачив. Ледь зустрівшись із ним поглядом, чоловік зрозумів: це його дракон. Їхній зв’язок, що зародився давно, нарешті досягнув повної сили.

І тоді дракон промовив уперше:

— Я завжди був поруч із тобою, навіть коли ти про це не знав. Ще у твої перші торговельні плавання я йшов за тобою слідом. Ти ніколи не був сам. Під час бурі я стримував хвилі, під час нападів хижаків — відводив їх. Я тримався в тіні, але не покидав тебе жодної миті.

Ці слова приголомшили Сайрона. Він раптом згадав дивні випадки з минулого: як корабель уникнув загибелі під час шаленого шторму, як уночі зникли морські чудовиська, що переслідували човен. Тепер він розумів — то був не випадок, а невидима присутність його дракона-охоронця.

Дружина Сайрона, почувши цю історію, м’яко всміхнулася:

— Отже, ви обоє були пов’язані ще до того, як це стало явним. Це не просто зв’язок, коханий… це твоя доля.

Їхнє життя у новій печері набуло нового сенсу. Морські дракони допомагали облаштовувати побут, ділилися таємницями хвиль і припливів. Уночі, коли над островом розсипалися зорі, вони розповідали людям історії своїх подорожей океанами, і люди слухали їх із завороженим трепетом.

З кожним днем союз між людьми й драконами ставав міцнішим, а острів перетворювався на справжній прихисток для всіх, хто шукав миру й злагоди.

Час плинув швидко, і поселення на Дракнесі не тільки вистояло, а й розквітло. З появою нових зв’язаних із драконами людей життя ставало гармонічнішим. Зв’язок із драконами перетворився на основу розвитку.

Крилаті союзники допомагали обирати місця для нових будинків: за лічені хвилини вони могли облетіти острів і знайти найзручніші ділянки. Люди, що отримували свого дракона, часто переселялися ближче до території свого партнера. Так у різних куточках острова почали виникати невеликі поселення, пов’язані між собою драконячими видами.

За перші п’ятдесят років після переселення мешканці острова невтомно намагалися розповісти драконам про Дракнес. Дракони, які мали силу й витривалість, вирушали в далекі розвідки, облітаючи сусідні острови й темні простори моря, закликаючи драконів. У цих закликах було не лише повідомлення, а й прохання: «Приєднуйтесь до нас, тут є дім».

Завдяки цим зусиллям на острів прибули ще п’ять драконів. Двоє з них були тяжко поранені й майже втратили силу. Їх знайшли розвідувальні групи, що ризикували життям у небезпечних умовах, і принесли до поселення. Для драконів це був порятунок, а для людей — доказ, що їхня віра й витривалість не були марними. Острів ставав для всіх новим домом, прихистком від жорстокого світу.

До Дракнеса також зуміли дістатися кілька нових людей зі своїми драконами. Вони самостійно знайшли шлях, вловивши далекі заклики розвідників-драконів. Ці прибульці приносили з собою нові знання, досвід і традиції, але головне — бажання жити в мирі й гармонії з тими, кого інші народи вважали страшними чудовиськами.

Та час минав. Після сорока років безрезультатних пошуків розвідників відкликали. Остання подорож закінчилася трагічно: група була атакована ще до того, як змогла торкнутися землі. Воїни, які чекали на них, обрушили на драконів стріли та списи, і небеса спалахнули полум’ям від бою. Лише кілька уцілілих змогли повернутися додому. Цей день залишив на острові глибоку рану — уперше всі зрозуміли, що зовнішній світ несе не лише небезпеку, а й відверту ненависть.

Тоді було ухвалено доленосне рішення: закрити острів від світу. Всі вильоти припинили, зовнішні зв’язки розірвали. Дракнес мав стати самодостатньою фортецею, недосяжною для ворогів.

Щоб посилити захист, дракони разом із людьми взялися за неймовірно важку справу — зміну барельєфу морського дна. Їхня робота тривала роками. Каміння падало у воду, течії змінювались, а море ставало пасткою для будь-якого чужинського судна. Поступово навколо Дракнеса утворився природний бар’єр — скелі, мілини й вири, що відганяли навіть сміливців. Відтепер жоден корабель не міг наблизитися до берегів, не розбившись об приховані небезпеки.

Це дало мешканцям острівної твердині відчуття захищеності. Але разом із тим у серцях поселилася нова тінь — ізоляція. Люди перестали знати, що діється за межами їхнього маленького світу. У когось це викликало тривогу, у когось — сум, але більшість поступово приймали нову реальність. Вони почали вкладати сили у розвиток власної культури, традицій і знань.

Дракони й люди створювали нові методи землеробства, укріплювали поселення, винаходили способи передати мудрість наступним поколінням. Було засновано нову систему навчання, де діти вчилися не лише у батьків, а й у старших драконів, які передавали свій досвід крізь легенди й пам'ять.