Глава 11

Глава 11

Перша ніч перельоту видалася надзвичайно складною. Дракони, які не звикли переносити важкий вантаж, швидко втомлювалися, летіли повільно й потребували відпочинку раніше, ніж планувалося. Тому ще до світанку Інгрід разом із Чорним облітали околиці, уважно шукаючи безпечне місце для привалу, намагаючись уникати людських поселень. Нарешті вони знайшли віддалену ділянку, де стая могла сховатися, і Чорний передав все  старому Червоному дракону, який взяв на себе керування польотом.

Посадка виявилася справжнім випробуванням. Дракони, не маючи досвіду таких зльотів і приземлень із корзинами, часто помилялися з висотою та швидкістю, через що корзини торкалися землі надто різко. Люди, виходячи з них, голосно костерили драконів, хоча серйозних травм уникли — кілька синців і подряпин не рахувалися.

Дракони діяли чітко, дотримуючись встановленої послідовності: зліт, політ, посадка. Після того як залишали корзини, вони вирушали на полювання або шукали спокійне місце для відпочинку.

Інгрід, подякувавши Чорному за політ, відпустила його, приховуючи втому, і підійшла до корзини Мілени, сподіваючись отримати знеболювальну настоянку. Її тіло затерпло від довгого сидіння, а біль у м’язах нагадав про ніч без сну та восьмигодинний політ. У цю мить вона щиро пошкодувала, що не скористалася пропозицією летіти в корзині, адже тепер відчувала на собі всю вагу власного вибору.

— Ну що, відчула всі "чари" польоту? — з усмішкою спитала Мілена, подаючи їй пляшечку з настоянкою.

— Більше, ніж хотілося, — зітхнула Інгрід, розтираючи затерплі руки. — Але нічого, звикну. Це тільки початок.

Дір занепокоєно спостерігав, як Інгрід наближалася до нього, її рухи видавали втому.

— Кохана, ти якось дивно рухаєшся, — з тривогою зауважив він, зупинившись перед нею.

— Хотіла б я побачити тебе після восьми годин нерухомого сидіння, — огризнулася Інгрід, але її злість миттєво розтанула, коли Дір обійняв її та поцілував.

— Мілено, надіюсь твій настій від болю допоможе, — звернулася вона до знахарки. — Мені так болить тіло, ніби мене кінь скинув.

Мілена з розумінням усміхнулася й кивнула.

— Дір, принеси окропу, щоб заварити чай, — наказала вона чоловікові Інгрід. Коли той швидко повернувся з кип’ятком, знахарка насипала трав у кружку та залила їх гарячою водою.

— Тобі, дівчинко, потрібно відпочити, — твердо промовила вона, передаючи чашку Інгрід. — А ти, хлопче, бережи свою дружину, — наставляла вона Діра. — Принеси їй теплої їжі. Жінки вже наварили каші.

Інгрід піднесла чашку до губ, уважно слухаючи Мілену, яка вже повернулася до роздавання настоїв тим, кого нудило під час польоту.

— Пий по ковточку, коли почне нудити. Але не перебільш — інакше будуть наслідки, — попереджала вона, передаючи пляшечку дружині Сайрона. Жінка взяла її, ковтнула маленький ковточок і обережно сховала залишки в карман, наче це був її найбільший скарб.

— Дякую, — пробурмотіла Інгрід і збиралася піти відпочивати, коли до неї звернувся батько.

— Інгрід, підійди до нас, — покликав Рагнар, зібравши кількох чоловіків, які очолювали громаду.

Інгрід уважно розповіла все, що бачила під час перельоту:

— Коли дракони відлетіли, десь за годину до поселення під’їхали вершники. Побачивши тільки обгорілі руїни, вони розвернулися та поїхали назад. По дорозі ми помітили ще два табори воїнів. Ми не наближалися до них, але на краю одного табору стояли два величезних арбалети зі стрілами. Поселень зустрічалося мало. У деяких жили люди, а в двох не було нікого. Ці два були найближчими до таборів воїнів. — Всі розуміли, що могло трапитися в тих поселеннях.

Чоловіки уважно вислухали її, їхні обличчя похмурішали.

— Дякую мила, іди відпочивати, — сказав Рагнар, обійнявши доньку й поцілувавши її в чоло. Потім звернувся до присутніх: — Оглянемо всі корзини на наявність пошкоджень. Не дайте Боги, щоб щось сталося під час польоту.

Інгрід важко зітхнула й попрямувала назад до корзини з травами. Тіло нило, але тепер її найбільше тішила думка про теплу їжу та короткий сон.

Дракони, вполювавши собі диких тварин, розлетілися по околицях, щоб відпочити та відновити сили. Переліт виявився набагато складнішим, ніж вони очікували. Але жоден із них не нарікав, адже старші, які несли кошики з людьми, були взірцем для молодших — і тим було б соромно скаржитися.

Зелена дракониха, нарешті вгамувавши свого онука, який після польоту не міг довго заспокоїтися, зручно влаштувалася на невеликій лісовій галявині. Саме тоді до неї підійшов чоловік.

У його присутності вона завжди відчувала себе спокійніше. Тіло, важке від втоми та тривалого польоту, ніби зігрівалося, а думки ставали яснішими. Через свої розміри вона не могла спостерігати за ним у поселенні, поки жили поблизу, але він часто знаходив нагоду навідатися до неї, щоб поговорити, і ця присутність завжди дарувала відчуття безпеки.

— Дякую, що погодилася на переліт із нами, — промовив чоловік, вкотре висловлюючи свою вдячність.

Дракониха знала від Чорного, що люди дуже цінують вдячність. Вона нахилила голову й видихнула тепле повітря з ніздрів, наче мовчазно приймаючи його слова.