13.2

Мілена присвятила своє життя вивченню змін в організмі, пов’язаних із драконами, а також пошуку методів лікування для самих драконів. Її незамінною партнеркою у всіх дослідженнях стала Гріні.

Спільна праця принесла значні результати. Протягом десяти років Мілена та Гріні збирали унікальні рослини з різних куточків острова. Вони створили цілі збори трав, розробили настоянки й мазі, що враховували фізіологічні особливості кожного виду драконів — від морських до гірських. Їхні збори стали справжнім проривом: вони загоювали рани, прискорювали регенерацію тканин і зменшували вплив отруйних речовин.

Гріні, не зважаючи на ризики, часто ставала піддослідною. Вона терпляче дозволяла Мілені випробовувати нові настоянки, навіть якщо це приносило тимчасовий дискомфорт. Її інтуїція та здатність відчувати найменші зміни в організмі допомагали знахарці краще розуміти, як працюють ті чи інші трави.

Одним із найбільших проривів стало створення універсального засобу для загоєння, який діяв як на драконів, так і на людей. Ліки були настояні на рідкісній рослині, яку знайшли у прибережних лісах.

За десять років Мілена та Гріні створили цілу енциклопедію, у якій описали лікувальні властивості рослин і їхній вплив на драконів та дракенів. Ці роки стали не лише періодом відкриттів, а й глибокого зміцнення дружби між ними. Проте експерименти не завжди проходили гладко: траплялося, що піддослідні ледь не гинули.

Одного разу Мілена вирішила перевірити властивості трави, яка була отруйною для дракенів, але могла мати цілющий потенціал для драконів. Гріні, як завжди, погодилася стати піддослідною. Мілена ретельно приготувала настоянку, розрахувавши дозування так, щоб воно не мало летального ефекту.

Перші кілька годин після вживання зілля Гріні почувалася добре, навіть енергійно. Але через добу вона впала у глибокий сон. Дракониха не реагувала на зовнішні подразники, її дихання стало ледь помітним, а серце билося так повільно, що Мілена з жахом подумала, ніби втратила її назавжди.

Знахарка провела тиждень у відчаї, безсонно чергуючи біля свого дракона. Вона аналізувала кожен свій крок, проклинала себе за необережність, шукала помилки у складі настоянки. Інші мешканці поселення намагалися заспокоїти Мілену, але вона відмовлялася відпочивати чи приймати допомогу.

На сьомий день, коли перші промені світанку проникли в печеру, Гріні раптом почала рухатися. Вона відкрила очі, витягнула крила і виглядала сильнішою та здоровішою, ніж будь-коли. Її луска засяяла яскравішим відтінком, а подих випромінював незвичайне тепло.

— Ти жива! — вигукнула Мілена, ледве стримуючи сльози.

Гріні нахилила голову й торкнулася мордою руки знахарки, передаючи відчуття спокою та вдячності.

— Я так добре відпочила, — промовила дракониха, потягуючись. — Не пам’ятаю, коли востаннє так висипалася.

— Я думала, що отруїла тебе… — Мілена обняла свого дракона, не в змозі стримати сліз. — Це був ризик, але тепер ми знаємо, що ця трава не отруйна для драконів. Її дія, здається, відновлювальна.

Гріні тихо зарикала, ніби погоджуючись. У наступні місяці вони ретельно досліджували властивості трави, виявивши, що вона стимулює регенерацію тканин і підсилює енергетичні резерви драконів. Відтоді Гріні стала не лише піддослідною, а й справжньою партнеркою у всіх відкриттях.

Дір відав перевагу створенню систематичної класифікації драконів. Він прагнув описати й зрозуміти всі різновиди цих дивовижних істот, які населяли острів Дракнес, від їхніх крихітних річкових побратимів до величних морських гігантів.

Його дослідження ґрунтувалися на довготривалих спостереженнях за поведінкою, зовнішністю та середовищем існування драконів. Дір не обмежувався лише власними очима: він консультувався з іншими зв’язаними, фіксував унікальні особливості кожного дракона і детально аналізував їхню взаємодію з людьми.

Після тридцяти років невтомної праці він поділив драконів на кілька основних груп: морські, річкові, гірські та лісові. Але його класифікація враховувала не лише фізичні ознаки. Дір описав поведінку, харчові звички, рівень інтелекту, спосіб мислення та характер зв’язку з людьми. Він прагнув створити таку систему, щоб будь-який зв’язаний міг глибше розуміти свого дракона і передбачати його реакції у різних ситуаціях.

Книга Діра — «Дракони острова Дракнес» — стала справжнім надбанням для всього поселення. Вона слугувала не лише довідником для зв’язаних, а й джерелом натхнення для тих, хто прагнув пізнати та охороняти драконів. Кожен розділ книги був наповнений спостереженнями, малюнками та схемами, які дозволяли уявити життя драконів у їхньому природному середовищі.

Його класифікація дозволила краще розуміти поведінку драконів, покращувати зв’язок із ними та відкривати нові шляхи для співпраці між людьми й істотами, що населяли острів.

Письменність на острові з’явилася завдяки дивовижному випадку. Один із драконів, який до цього часу не йшов на контакт з людьми, несподівано приніс на острів чоловіка. Бідолаха ледь не помер, але виявився неймовірно розумним і кмітливим. Він швидко адаптувався до нового світу і допоміг мешканцям острова освоїти основи письма. Саме з цього моменту з’явилася можливість записувати дослідження, створювати книги та накопичувати знання для наступних поколінь.