Епілог

Той світанок змінив усе. Він не просто позначив кінець епохи, але й розколов саму тканину світу. Загибель великої кількості драконів супроводжувалася вивільненням колосальної енергії, яка була прихована в їхніх могутніх тілах. Земля, здавалося, не могла витримати такого напору.

Материк затремтів, наче живий, його ґрунт розколювався з гучним грохотом, що лунав на сотні миль довкола. Від країв до центру світу побігли тріщини, їхнє зловісне розширення нагадувало гігантську павутину, яка поглинала все на своєму шляху. Цілі міста, зі своїми вежами, домами та мостами, провалювалися у безодню, залишаючи лише хаос і руїни.

Розрив зв’язку з морськими драконами викликав стихію, яку неможливо було зупинити. Шторм, що піднявся, перевершив усе. Здавалося, самі води океану збунтувалися, вивільнивши лють, накопичену століттями.

Хвилі здіймалися до неймовірної висоти, мов велетенські стіни, що з гуркотом падали, знищуючи все на своєму шляху. Кораблі, які намагалися повернутися до портів, зникали в безодні. Їхні щогли ламалися, наче тріски, а палуби заливало водою, перетворюючи дерев’яні судна на безпорадні уламки.

Одиниці суден змогли досягти берегів, але навіть там стихія не давала спокою. Порти, що стояли віками, тепер зникали під водою, затоплені нещадними хвилями.

Небо було закрите чорними хмарами, в яких безперервно били блискавки. Вітер ревів так голосно, що здавалось, він може зірвати саму землю. Люди на берегах, які молилися про порятунок, бачили, як вода поглинає цілі поселення, залишаючи після себе лише тишу і зруйновані надії.

Загибель драконів зламала бар'єри, які утримували цей світ у рівновазі. Природа більше не могла стримувати свою первісну сутність. Глибоко в темних надрах печери, куди не проникало навіть тьмяне світло, група драконів відчула ці зміни. Енергія, яка раніше текла через світ, тепер бушувала, мов розбурхане море, і дракони, навіть ті, що ховалися, не могли залишитися осторонь.

П'ятеро юних драконят металися печерою, не розуміючи, що відбувається. Їхні високі, пронизливі крики відлунювали у кам'яних стінах, нагадуючи плач і відчай. Вони шукали захисту в двох старших драконів, але навіть їхня велична присутність не могла вгамувати паніку.

Старші намагалися заспокоїти малечу. Їхні глибокі, ритмічні голоси повинні були вселяти впевненість, але замість цього тільки посилювали страх. Молоді дракони відчували, що щось не так: старші здавалися слабкими, їхні рухи ставали млявими, а голоси втрачали силу.

Несподівано старші дракони почали зупинятися. Їхні очі повільно закривалися, і вони осідали на землю, мов під тягарем невидимого закляття. Драконята, не розуміючи, що відбувається, кричали ще голосніше, але відповідей більше не було.

Світ, ніби відчуваючи небезпеку від невгамованої енергії, сам втрутився. Сила, яка керувала цим світом, накрила печеру, огортаючи її туманом спокою. Один за одним юні дракони почали затихати, їхні маленькі тіла опускалися на холодний камінь. Їхні очі, наповнені страхом, повільно закривалися, і світ знову занурився в тишу.

Восьмеро драконів тепер спали глибоким сном. Це був сон, що вберігав їх від хаосу і дав світу шанс відновитися. Але цей сон був не кінцем, а лише очікуванням. Їхній час ще настане.

Про той день, коли світ розірвало, а небо востаннє запалало від полум’я драконів, почали складати легенди. Їхні величні постаті, що піднімалися над хмарами, стали символом сили й мудрості, а їхня смерть — прикладом безмежності людей.

Дракони стали героями казок. Вечорами біля вогнищ діти слухали, як їхні батьки розповідали про величних створінь із великими крилами, які могли розсікати бурі й закликати дощ, про драконів, чиє дихання дарувало життя полям і рікам. У цих казках дракони були не просто захисниками, а втіленням самого духу світу.

Але серед усіх історій, які передавалися з покоління в покоління, були й пророцтва Вельв. Які сказавши останнє пророцтво покинули світ.

"В темряві днів, коли світ забуде голос вітру і полум’я, коли міста почнуть зникати у попелі, а королі втратять свої корони, настане час, коли кров драконів знову закипить у жилах світу.

З’явиться та, в чиїх жилах тече кров драконів. Донька тих, хто загинув у полум'ї острова. Її шлях пролягатиме через попіл зруйнованих держав і згаслі надії.

Дракони, що спали сотні років, піднімуть голови до неба, розпустять свої крила, і світ здригнеться від їхнього крику. Вогонь, що колись палав у їхніх серцях, знову спалахне, і вони принесуть новий світанок.

Донька повернеться, і разом із нею прокинеться новий світ. Вона несе і мир, і руїни, вона — вогонь і надія. Лише вона зможе змінити хід часу."