14.2

— Я більше не можу залишатися на острові! — голос Інгрід звучав рішуче. — Пройшло вже понад двісті років, як ми оселилися тут. Світ змінився, і я хочу його побачити. — Вона знову сварилася з батьком, повторюючи свої аргументи з напором, який важко було ігнорувати.

— Люди забули про драконів, — продовжила вона, її очі палали рішучістю. — Ті, хто знищував їх, уже давно померли. Потрібно рухатися далі. Інакше ми ризикуємо залишитися відсталим поселенням, якимись дикунами.

Рагнар глибоко зітхнув. Його голос залишався спокійним, але в ньому відчувалася тривога:

— Інгрід, ми шукали безпеки для дракенів і драконів, і ось ця безпека у нас є. Чому ти хочеш піддавати себе небезпеці?

— Батьку, настав час дізнатися, що сталося зі світом, — її погляд був палаючим, а рішучість неможливо було зламати. — Інакше ми ніколи не дізнаємося, чи існує щось за межами цього острова.

— Це вирішуватиме рада острова, — тихо відповів Рагнар, намагаючись вкласти в слова заспокоєння і водночас стримати власну тривогу.

— Добре, — відповіла Інгрід, її погляд став ще більш непохитним. — Я постану перед радою і викладу свої доводи.

— Але ти не зможеш відправитися сама на материк, — знову спробував батько знайти аргумент проти її планів.

— Я і не збираюся сама, — твердо сказала вона. — Я не єдина, хто хоче дізнатися, що сталося за межами острова.

Рагнар зітхнув ще глибше. Він бачив, що нічого не зупинить його доньку. З кожним днем її рішучість зростала, а прагнення дізнатися правду ставало сильнішим за будь-які його застереження.

І ось, коли Інгрід попросила зустрічі з радою, вона підготувала всі свої аргументи. Кожен її крок, кожне слово було наповнене вірою та переконанням. Вона ділилася думками, що визрівали в її голові місяцями, пояснювала, чому необхідно дізнатися правду і дослідити світ за межами Дракнеса.

Члени ради слухали уважно. Дехто з них сумнівався, дехто остерігався наслідків, але більшість зрозуміла, що Інгрід права. Зрештою рада дала дозвіл на подорож — хоча і обмежила її напрямок. Інгрід вирушала не на материк, а на найближчий до Дракнеса острів — Фалгар.

Під час підготовки до подорожі Інгрід відчувала змішані почуття: хвилювання, страх, але й непохитне бажання дізнатися нове. Її дракону Чорному теж передалося її хвилювання — він нерішуче махав крилами, немов намагаючись підбадьорити свою вершницю. Вони обоє знали: попереду їх чекала невідома подорож, яка могла назавжди змінити їхнє життя.

Зібравши команду, Інгрід стояла на березі, дивлячись на своїх супутників. Усі були готові до подорожі, але в очах кожного світилися різні емоції — від хвилювання до тривоги. Вітри обвівали їхні обличчя, а море перед ними розкинулося безкрайнім, загадковим простором. Небо було ясним, лише кілька рідких хмарок пливли вдалині, затінюючи сонце на мить, наче передчуваючи випробування, що мало розпочатися. Це була остання мить перед великим стрибком у невідомість.

Сайрон, досвідчений мореплавець, уважно перевіряв корабель. Його майстерні руки торкалися кожної дошки, кожного шва обшивки корпусу «Вітрил драконів», забезпечуючи додаткову стійкість і захист на морі. Він знав, що попереду їх чекатиме довга й непроста дорога, але в його погляді відчувалася впевненість — і це заспокоювало тих, хто стояв поруч.

Інгрід підійшла до Діра, який стояв осторонь, втупившись у горизонт. Його обличчя було важким, сповненим роздумів, але очі блищали рішучістю. Вона ніжно торкнулася його плеча.

— Ти готовий? — спитала вона, намагаючись розвіяти тінь сумнівів.

— Так, — відповів він тихо, але впевнено. — І я не один. Ми всі готові.

Лів стояла поруч з Тімоті, відвернувши погляд, уважно оглядаючи команду. Вона відчувала легке хвилювання, змішане з надією та очікуванням, адже сама мріяла дізнатися, що приховує світ за межами Дракнеса. Але тривога не полишала її серця, нагадуючи про невідомість і потенційні небезпеки.

Мілена стояла осторонь, трохи віддалік від усіх. Вона ніколи не любила прощань, і зараз цей момент здався їй особливо важким. Її погляд затримався на Гріні, що залишиться в лісах Дракнеса. Серце її стискалося від болю, але водночас вона знала, що Гріні залишиться в безпеці й продовжить оберігати острів, доки вони подорожуватимуть.

Морський вітер грався їхніми волоссям і одягом, немов нагадуючи: починається нова глава — невідома, широка й незвідана, але сповнена можливостей і відкриттів.

Тим часом дракони, що залишались на острові, не могли стримати своїх почуттів. Багато з них хвилювалося і боялося втратити своїх дракенів. Хоча вони розуміли бажання своїх людей побачити світ, розлука давалася їм надто важко. Вони підняли голови до неба, очі відбивали глибокий сум і турботу, а легкий подих вітру, що проходив крізь крила, здавався шепотом спогадів і прощання.

Чорний пролітав над човном, поглядаючи на Інгрід, і в його очах загорілося щось подібне до прощання.

— Бережи себе, — пролунав його голос у голові жінки, тихо, але вагомо.

Інгрід кивнула, серце її билося швидше, ніж зазвичай. Вона відчувала, що ця подорож — не лише випробування для неї, але й для всіх, хто залишився вдома.

— Ми повернемося, — відповіла вона, затримавши погляд на своєму другові. — Все буде добре.

Дір підняв руку, подаючи сигнал до відплиття. Корабель почав рух від берега, а під ритмічний шум хвиль команда вирушила в невідоме. Їхня мета — Фалгар, острів, що міг відкрити їм правду про минуле та теперішнє світу за межами Дракнеса.

Протягом десяти днів у морі кожен член команди чітко знав своє місце та обов’язки. Всі вони діяли злагоджено, як єдиний організм, адже від цього залежала успішність подорожі.

Сайрон, досвідчений моряк, керував навігацією, уважно стежачи за вітрами та зорями, вміло направляючи корабель. Дракон, що плив під водою, допомагав їм у розвідці, виявляючи інші кораблі та небезпечні течії.

Мілена з Салімом стежили за порядком на борту, перевіряли снасті, стежили за запасами води та їжі, організовували тимчасові перерви, щоб команда не виснажувалася.