Глава 14 Повернення драконів

Салім нервував. Це було зовсім не схоже на спокійного і виваженого чоловіка, якого знали всі на острові. Сидячи біля дороги до великої зали, він поглядав на шлях, очікуючи старосту Дем’яна. Коли той нарешті з’явився, Салім покликав його, але староста, заглиблений у власні думки, пройшов повз, навіть не почувши.

— Дем’яне! — голос Саліма був трохи різкішим, ніж зазвичай, і цього разу староста зупинився.

— Салім? Що сталося? Чому так кричиш? — Дем’ян підійшов ближче, помічаючи в очах співрозмовника щось незвичне.

Салім вагався, уникаючи прямого погляду. Його руки нервово стиснулися в кулаки, і лише після короткої паузи він заговорив:

— У мене до тебе прохання. Важливе прохання.

Дем’ян зітхнув, намагаючись зберегти спокій, хоча хвилювання Саліма почало передаватися і йому.

— Кажи вже, Саліме. Що змусило тебе так нервувати?

Салім зробив глибокий вдих, зібравши всі сили, щоб висловити те, що його турбувало:

— Я хочу зробити подарунок Доріану. Корону. Не просту, а викувану з металу, загартованого вогнем дракона. Я переконаний, що це зміцнить зв’язок короля з Фалгаром і допоможе захистити цей куточок світу від хаосу, що насувається.

Дем’ян застиг на мить, обмірковуючи почуте. Його здивування змінилося легким полегшенням, і він навіть розсміявся.

— Саліме, я вже подумав, що ти хочеш подарувати самого дракона! Але ідея гарна. Поговори з Айріном і Рагнаром. Вони точно допоможуть.

— То ти не проти? — запитав Салім з надією в голосі.

— Ні, не проти. Тільки передай їм, що я згоден. У мене зараз багато справ, тож мушу бігти. — Дем’ян кивнув і швидко пішов далі, залишивши Саліма трохи заспокоєним.

Салім вирушив до Рагнара, який працював у своїй майстерні. Коли він розповів про ідею корони, Рагнар одразу зацікавився. В його очах загорівся творчий запал, і він почав розробляти перші ескізи. Корона мала не лише виглядати велично, але й стати символом єднання з драконами, тому Рагнар уважно підбирав форми та орнаменти.

Айрін, дізнавшись про задум, запропонував доповнити корону мечем, який би став оберегом для короля. Він швидко накидав кілька ідей, і Салім з радістю погодився. Разом вони вирішили створити набір, який відображатиме силу і велич правителя Фалгару.

Проєкт привернув увагу й Тімоті, який останім часом захопився прикрасами, почувши про задум від  Інгрід, вирішив додати до комплекту щось особливе. Він запропонував виготовити перстень, прикрашений смарагдами, щоб підкреслити зв’язок з королівською родиною Вальдхеймів.

— У королів зелені очі. Смарагди чудово доповнять кожен предмет. Вони виглядатимуть гарно і символізуватимуть єдність із природою Фалгару, — пояснив Тімоті, показуючи свій ескіз.

Робота над подарунком для короля розтягнулася на довгий час, адже троє майстрів — Рагнар, Айрін і Тімоті — постійно сперечалися між собою. Кожен мав власне бачення, і жоден не хотів поступатися. Суперечки почалися з вибору металу: Рагнар наполягав на міцності сталі, Айрін пропонував використати срібло через його символізм, а Тімоті хотів додати золото, щоб надати виробам розкоші. Здавалося, компроміс був неможливим.

Коли нарешті дійшли згоди щодо металу, почалася нова хвиля суперечок — тепер через розміри кожного предмета. Корона, меч і перстень мали бути не лише красивими, але й практичними, тому точні пропорції ставали причиною палких дискусій.

Ситуація дійшла до критичної точки, коли майстри почали заважати іншим працювати. Інгрід, яка також користувалася майстернею для своїх справ, не витримала

— Досить сперечатися! Ви заважаєте! Зробіть декілька варіантів розміру з дерева побачите хто правий, — сказала вона, передаючи креслення Рагнару.

Робота над дерев’яними макетами стала справжнім випробуванням для кожного з них. Коли перші зразки були завершені, майстри нарешті змогли домовитися про розміри.

— Вона мала рацію, — зітхнув Рагнар, уважно оглядаючи дерев’яну корону.

— Ну, хоч тепер робота піде швидше, — додав Айрін.

Тімоті, наймолодший із майстрів, трохи засоромився, але також погодився:

— Справжнє мистецтво — це не тільки вигадка, але й здатність прислухатися до мудрих порад.

Завдяки втручанню Інгрід, майстри нарешті об’єднали свої зусилля і змогли завершити проект без нових суперечок.

У просторій залі ради, де стіни прикрашали різьблення драконів, зібралися члени Ради Дракнеса. Масивний дубовий стіл займав центр приміщення, за ним сиділи Дем’ян, його син Ілларіон, Айрін, коваль та Рагнар. Світло від вогню у каміні відкидало химерні тіні на стіни, створюючи атмосферу тривоги та невизначеності.

Дем’ян піднявся зі свого місця. Його обличчя було зосередженим:

— Коли я повернувся на материк, до того місця, де спалив покинуте поселення… я побачив щось дивне. Там, де було лише попелище, виросла нова трава. Яскраво-зелена, свіжа, немов земля знову ожила. І там, де сідала Бріта… — його голос на мить затремтів, — місце також стало зеленим. Але решта материка… він гине. Земля виглядає виснаженою, дерева чахнуть, річки міліють. Проте ті місця, де побували дракони, наче повертають собі життя. – Напруга в голосі видавала тривожний стан старости.

Айрін нахмурився, нервово стискаючи кістяний амулет на шиї. Його голос прозвучав обережно: — Ти думаєш, це якось пов’язано з драконами?

Дем’ян повільно кивнув:

— Можливо, дракони — останнє спасіння нашого світу. Вони можуть бути тими, хто здатен повернути життєву силу землі. Але це лише здогадки. Ми не маємо достатньо знань.

Рагнар потер бороду, його очі були зосередженими, але в них жевріло занепокоєння:

— Материк гине… але як ми можемо це перевірити? Як дізнатися, що там насправді відбувається?

Ілларіон, досі мовчазний, нахилився вперед, його погляд став упевненим:

— Єдиний спосіб — це побачити все власними очима. Ми маємо відправити корабель на материк. Там хтось повинен дізнатися правду й розповісти нам.