Глава 9

Глава 9

Повідомлення на телефон прийшло о першій ночі. Коротке, без привітання: «Не спиш?»
Тая відкклала листа, який щойно захопив її, і зітхнула. Швидко набравши у відповідь: «Ні. Ти зайдеш?» — натиснула «надіслати» й пішла на кухню.

У темряві нічної кухні тускло блимала лампа над плитою. Вода в чайнику загуркотіла, і Тая насипала в чашки запашної меленої кави. Ледь розлила окріп, як у двері почулося знайоме, обережне шкреботіння.

— Не змінюєш звичок, — усміхнулася дівчина, відчиняючи.
— У мене вже відпрацьована схема, — Максим підморгнув і зайшов до кімнати, вдихнувши тепло дому. Його очі ковзнули по її обличчю. — Люблю, коли ти усміхаєшся.

— Ти сьогодні довго… — тихо промовила Тая, беручи його пальто.
— Ходили в розвідку. До лісу, де вони окопалися, — відповів він, знімаючи шапку й струшуючи холод з волосся.

Серце дівчини стиснулося. Вона відчула, як пальці, що тримали чашку, зрадницьки затремтіли.
— Максиме, будь обережним, — прошепотіла, спостерігаючи за його живою усмішкою, тоді як він захоплено розповідав, як вони пробиралися поміж темних дерев, як притискалися до вологих колод, поки ворог проходив зовсім поряд. Його слова звучали легко, ніби то була гра, а не небезпека.

— Я прошу тебе, не ризикуй так…
— Я роблю те, що можу, — знизав він плечима, але в очах горіло щось відчайдушне.
— Ти ризикуєш без потреби. Ти ж не воїн і не маєш підготовки. А рвешся на першу лінію, ніби… ніби шукаєш смерті.
— Це адреналін, Тая. Ти навіть не уявляєш! Я там сидів серед тих колод і не відчував холоду, серйозно, — засміявся він.

Вона дивилася на нього й відчувала, як у грудях наростає тривога, змішана з теплом. Він був такий живий, такий безпосередній, що серце стискалося ще дужче.
— Добре хоч, що вас не побачили, — тихо сказала вона, ховаючи погляд.

— Маєш щось поїсти? — раптом перевів він тему.
— Можу розігріти макарони, що варила на вечерю. Ще тушонка є з погребу.
— Давай! Я голодний, як вовк.

Тая поставила сковорідку на плиту, і за хвилину в кімнаті запахло макаронами з м’ясом.
— Баба Ніна, напевно, чекає на тебе?
— Вона спить, — махнув рукою Максим. — Володя заходив додому, сказав, щоб не чекала. Поїмо самі.

— Сьогодні ще й помідори з погребу дістала, — сказала дівчина, викладаючи на стіл.
— Ось бачиш, ти мене годуєш, а я з тобою поділюся новинами.
— Я б тебе й без того нагодувала.
— Але ж так цікавіше, — підморгнув він.

— Їж уже, — усміхнулася Тая, ховаючи хвилювання за турботою.

Він почав працювати виделкою так швидко, що за мить половини страви вже не було. Порція макаронів зникла разом із півбанки помідорів.

Тая лише потягувала каву, вдихаючи гіркуватий аромат і спостерігаючи, як хлопець уплітає вечерю з вовчим апетитом. У тиші вона ловила кожен його рух, кожне слово, боячись, що одного дня цього більше не буде.

Нарешті Максим сито відкинувся на спинку стільця.
— Тушонка твоєї баби — найсмачніша, — змовницьки прошепотів він. — Тільки моїй не кажи.
— Твоя баба й сама згодна з тобою, — засміялася Тая, а всередині відчула щемливе тепло.

— Ну, а що ти робила весь вечір? — він нахилився ближче, шукаючи її очі.

— Моя бабуся написала історію для мене, тож вечорами читаю.
— Почитаєш мені?
— А ти не хочеш спершу помитися? Бо від тебе трохи… пахне.
— Від мене чоловіком пахне.
— Ха-ха, чоловіком, який не миється!
— Ну добре, рушники там, де завжди.
— Так.

Поки хлопець купався, Тая швидко помила посуд і вмостилася у вітальні на дивані. Туди ж принесла запасний комплект постільної білизни й розклала диван.

Макс з’явився лише за пів години — з мокрим, розпатланим волоссям і рушником, накинутим на стегна. Краплі води котилися його грудьми.

— Тая, де мої запасні штани?
— Були там, де завжди.
— Якби були — я б не питав у тебе.
— Може, мама переклала. А ти чого це розгулюєш голий?
— Та що ти там не бачила?
— Все бачила. Але ніхто не знає, що я все бачила. А раптом Володя прийде?
— Не прийде, — Макс підійшов ближче, його погляд потемнів. — Тая, я сумую за тобою. І не тільки за нашими ночами… Я сумую за тебе.

Він поклав долоні на її талію, обережно притягнувши ближче. Вона ще кілька секунд пручалася, та швидко здалася. Опинившись в його обіймах, Тая вдихнула теплий аромат вологого тіла, м’який запах мила, перемішаний із чимось рідним, його власним.

— Я чекаю тебе, — прошепотів він, ніжно провівши пальцями по її щоці й торкнувшись губ. — Я не можу жити без тебе.

Думки розбіглися, серце шалено калатало, а мозок ніби відключився. Тая не забула смак його поцілунків і сама жадала відчути їх знову. Макс ще щось говорив, але вона дивилася тільки на його губи, які так хотіла торкнутися.

І ось вони вже не думали ні про штани, ні про слова. Їхнє злиття було таким же нестримним, як колись: стогони, ніжність і насолода, що розчинила обох. Заснули, роздягнені, під однією ковдрою, переплетені так, ніби й сам сон не міг їх роз’єднати.

Вранці їх розбудили не дзвінки, а різкі вибухи. Обстріл змусив їх пройти «курс молодого бійця» з одягання на швидкість. Щойно вони натягнули речі — гуркіт стих.

— Знаєш, із таким будильником я скоро навчуся прокидатися без будь-якого будильника, — пожартував Макс, зітхаючи.
— Ходімо пити каву. А то потім можуть не дати, — відказала Тая, стискаючи в руках його теплу долоню.

Макс залишився ще з годину, і весь цей час вони лише цілувалися, ніби намагаючись надолужити згаяні роки. Та зрештою він мусив іти — Володя вже кілька разів телефонував.

Тая ж залишилася сама. Сиділа біля вікна, спостерігаючи за котом, що підкрадався до горобця, й перебирала в пам’яті вчорашній вечір. На вустах ще жеврів смак його поцілунків.

— Це була помилка… хоча дуже приємна помилка, — прошепотіла вона й, не знаходячи собі місця, раз по раз схоплювалась на ноги. Ходила кімнатою туди-сюди, та все одно поверталася до вікна, ніби там могла знайти відповідь на всі свої думки.