Глава 12 Нові можливості

М’яке світло світанку ледь торкалося кам’яних стін, пробиваючись крізь важкі дерев’яні віконниці. Тиша дому порушувалася лише тихим потріскуванням вогню в каміні та легким скрипом меблів від кожного руху. Інгрід лежала, притулившись до Діра, відчуваючи його тепло. Важка подорож залишилися позаду, але спокій дому здавався настільки незвичним, що вона не могла одразу розслабитися.

— Як добре, що ми вдома, — тихо промовила Інгрід, стискаючи в руках шерстяну ковдру. — Здається, я ніколи так не цінувала наших кам’яних стін, як тепер.

Дір усміхнувся, повертаючись на бік і кладучи руку на її талію.

— Домашні стіни кращі, ніж будиночок із натовпом, — пожартував він. — Нарешті можемо залишитися лише вдвох.

Інгрід скосила на нього очі й усміхнулася. Через деякий час тиші жінка промовила.

— Я досі не можу повірити, що Салім знайшов спільну мову з королем Фалгара! Він завжди був такий відлюдник. Постійно сидить у бібліотеці з книжками.

Дір засміявся, перекочуючись на спину.

— Це дійсно диво. І він навіть словом не обмовився про те, що в нього тепер є такий знайомий!

— Ми самі винні. Кожен був зайнятий своїми справами, — задумливо відповіла Інгрід. — Якщо згадати, ми жодного вечора не провели разом усією командою.

Дір на мить замислився, перш ніж відповісти.

— Знаєш, живучі на острові двісті років, ми майже не помічали плину часу. А там, на Фалгарі, я зрозумів, як швидко він летить. Треба було постійно поспішати.

— Згодна, ми всі відвикли жити у такому темпі, — тихо промовила Інгрід, вдивляючись у стелю.

На мить запанувала тиша, яку порушувало лише потріскування дров у вогнищі.

— Але тепер потрібно переконати Раду, що відвідини острова та материка можуть повернути бажання жити як дракенам, так і драконам, — порушила мовчання Інгрід. Її голос став серйозним.

— Це буде складно, — похмуро відповів Дір. — Переконати їх — завдання не з легких.

— Вони можуть не повірити, що люди Фалгара дійсно готові прийняти драконів, — продовжила вона. — Їх навіть не переконає те, що король Фалгара назвав нас своїми друзями.

— Тоді доведеться знайти інші аргументи. Бо якщо не ми, то хто?

Інгрід не відповіла. Вона лише стиснула руку Діра, відчуваючи його впевненість і спокій. З ним поруч будь-які труднощі здавалися менш загрозливими.

— У нас ще є трохи часу до Ради, — м’яко додав Дір. — А поки що давай просто насолоджуватися тим, що ми вдома.

Інгрід кивнула, заплющуючи очі й відчуваючи тепло, яке йшло від їхнього зв’язку з драконом. Як було добре знову відчувати цей зв’язок так чітко.

Поніжившись ще трохи в ліжку, Інгрід і Дір зрештою піднялися, вдягнулися й вирушили до великої зали, де зазвичай проходили збори. Їхні кроки луною розбивали ранкову тишу, а свіже повітря нагадувало про те, що дім оживає.

Підходячи до зали, до них приєдналася Мілена. Вже біля входу чекали Салім, Сайрон, Лів та Тімоті. Тепло ранкових привітань злегка пом’якшило серйозність, яка витала в повітрі.

— Лів, ти як? — спитала Інгрід, стурбовано вдивляючись у її обличчя.

— Почуваюся як завжди. Жодної слабкості чи втоми, — відповіла Лів, виглядаючи абсолютно здоровою. Її очі світилися, наче нічого й не сталося. — А як ви?

— Так само добре, — відповіла Інгрід, стиха зітхнувши з полегшенням.

— Мені здається, що наше погане самопочуття було викликане відстанню між нами і нашими драконами, — задумливо сказала Мілена, поглядаючи на Саліма.

— Твоя здогадка може бути правдивою, — підтримав  Салім. — Ми ніколи не віддалялися від драконів так далеко і на тривалий час. Тому ця подорож стала для всіх випробуванням.

— У нас із Лів є новина, — несподівано втрутився Тімоті, його голос сповнився легкої радості. — У нас буде дитина.

Слова прозвучали, мов грім серед ясного неба. Всі на мить завмерли, а потім вибухнули привітаннями, сміхом і вигуками радості. Народження дітей на острові було справжнім святом, адже це траплялося надзвичайно рідко.

— Звідки ви знаєте? — здивовано спитала Мілена, якій новина здалася найбільш неочікуваною. Вона навіть не встигла провести огляд Лів.

— Лазурь сказала, — відповіла Лів, усміхнувшись. — Вона відчула в мені іскру життя й тому прилетіла на причал.

Лазурь, її дракониха, завжди була вірною супутницею. І тепер, коли в ній самій зародилося нове життя, це створіння, яке саме нещодавно відклало яйце, стало першим, хто дізнався про цю новину.

— Ти перша, чию вагітність відчув дракон, — захоплено промовила Мілена, швидко занотовуючи це в свій записник. — Після Ради зайдеш до мене. Я хочу тебе оглянути й переконатися, що з тобою і дитиною все гаразд.

— Ми обов’язково прийдемо, — серйозно відповів Тімоті, міцно обіймаючи Лів.

— Ну що, ходімо, — втрутився Сайрон, усміхаючись. Він був такий же радісний, як і всі інші, але в його голосі відчувалася нетерплячість. — Потрібно швидко завершити Раду. Я хочу як найшвидше приступити до будівництва нового корабля.

Зайшовши до зали, де їх вже чекали старійшини острова, члени першої команди, що наважилися залишити Дракнес, зайняли свої місця за великим столом. У приміщенні панувала напружена, але водночас сповнена очікувань атмосфера.

— Я радий, що ваші пригоди завершилися добре, — почав староста, підводячись зі свого місця. Його голос був спокійним, але впевненим. — Ми зібралися тут, щоб почути ваші розповіді.

— Можна я почну? — озвалася Мілена, її голос звучав упевнено, але в очах світилася тиха радість.

Ніхто не заперечив. Усі розуміли, що знахарка має чим поділитися.

Мілена, трохи підвівшись, почала розповідь про свої спостереження та знахідки на острові Фалгар. Вона говорила про розвиток медицини, який їй вдалося побачити, про нові методи лікування та відкриття, які вона привезла додому.

— Я знайшла там атлас анатомії, — зізналася вона, тримаючи в руках велику книгу, яка вже стала її дорогоцінністю. — Мушу визнати, що мені довелося його... позичити без дозволу. Але я заприсяглася собі, що поверну його, щойно перепишу та перемалюю все, що в ньому є.