Глава 10 Початок подорожей

— Я більше не можу сидіти на острові! — голос Інгрід звучав рішуче, але з нотками нетерпіння. — Пройшло вже понад двісті років, як ми прибули на острів. Світ змінився, і я хочу його побачити. — Вона знову сварилася зі своїм батьком, знову й знову доводячи свою точку зору.

— Люди забули про драконів. Всі, хто знищував їх, вже померли. Потрібно рухатись далі. Інакше ми можемо залишитись відсталим поселенням, якимись дикунами, — її слова звучали рішуче, і вони були справжнім викликом для батька.

— Інгрід, ми шукали безпеки для дракенів та драконів, і ось ця безпека, — Рагнар відповідав спокійно, але в його голосі була тривога. — Чому ти хочеш наражати себе на небезпеку?

— Батьку, час дізнатися, що трапилося зі світом, — її очі загорілися, сповнені рішучості. — Інакше ми не будемо знати, чи існує ще щось за межами цього острова.

— Це вирішуватиме рада острова, — відповів Рагнар, намагаючись вкласти в слова заспокоєння.

— І добре. Значить, я постану перед радою, — її погляд був незламним, і вже не було місця сумнівам. Вона була вперта, а рішучість її ставала ще більшою з кожним словом.

— Але ти не зможеш відправитись сама на материк, — Рагнар спробував знайти аргумент, який би змінив її намір.

— Я і не буду сама, — відповідь була тверда й чітка. — Я не єдина, хто хоче дізнатися, що сталося за межами острова.

Рагнар зітхнув, розуміючи, що все йде не за його планом. Знову і знову відбувалася ця розмова між ним і його донькою. Він не міг зрозуміти, чому вона так прагне залишити безпечний острів. З кожним разом Інгрід ставала все більш рішучою, а її прагнення дізнатися правду ставало сильнішим за будь-які його застереження.

І ось, коли вона попросила зустрічі з радою, вона представила свої доводи, поділилася усіма думками, що визрівали в її голові останніми місяцями. Всі члени ради уважно вислухали її, і хоча деякі були обережними, погодились з її пропозицією. Зрештою, рада дала дозвіл на подорож, але не на материк. Інгрід вирушала на найближчий до Дракнеса острів — Фалгар.

Зібравши команду, Інгрід стояла на березі, дивлячись на своїх супутників. Усі були готові до подорожі, але кожен з них мав свої думки та переживання. Вітри обвівали їхні обличчя, а море перед ними виглядало безкрайнім та загадковим. Небо було ясним, лише кілька хмарок пливли вдалині, затінюючи сонце. Це була остання мить перед великим випробуванням.

Сайрон, досвідчений мореплавець, перевіряв корабель, який був побудований з міцного дерева та обшитий шкурами, що надавали йому додаткової стійкості на морі. Корабель, названий «Вітрилами драконів», був підготовлений до довгої подорожі.

Інгрід підійшла до Діра, який стояв з важким виразом обличчя, втупившись у горизонту. Вона торкнулася його плеча.

— Ти готовий? — запитала вона, намагаючись заспокоїти його.

— Так, — відповів він, його голос був тихим, але рішучим. — І я не один. Ми всі тут готові.

Лів, яка стояла поруч з Тімоті, відвернула погляд, зацікавлено оглядаючи команду. Вона і сама мала свої мрії щодо того, що чекало їх за межами острова, але відчуття тривоги не полишало її.

Мілена стояла окремо, далеко від усіх. Мілена не любла прощання, і цей момент був особливо важким для неї, адже її Гріні залишиться в лісах Дракнеса.

Тим часом дракони, що залишались на острові, не могли стримати своїх почуттів. Багато з них боялися втратити своїх дракенів. Хоча дракони розуміли бажання своїх людей побачити світ, але розлука була важкою для них. Вони підняли свої голови до неба, їхні очі відображали глибоку турботу та сум.

Чорний пролітаючи над човном поглянув на Інгрід, і в його очах з’явився відблиск чогось подібного до прощання.

— Бережи себе, —його голос пролунав в голові в жінки.

Інгрід кивнула, її серце билося швидше, ніж зазвичай. Вона розуміла, що їхня подорож була не тільки випробуванням для неї, але й для тих, хто залишався вдома.

— Ми повернемося, — відповіла вона, затримавши погляд на своєму другові. — Все буде добре.

Дір підняв руку, подаючи сигнал до відправлення. Корабель почав рухатись від берега, і під звуки хвиль команда разом з Інгрід вирушила в невідоме. Їхня мета — Фалгар, острів, який міг відкрити їм минуле та теперішнє світу за межами Дракнеса.

Протягом десяти днів, що човен провів у морі, кожен з членів команди знав своє місце. Всі вони чітко зрозуміли свої завдання і обов'язки на борту, адже кожен член команди мав свою роль у подорожі.

Сайрон, як досвідчений моряк, був на чолі всіх навігаційних процесів. Він пильно стежив за напрямом вітрів і зорями, вміло керуючи кораблем та дозволяючи драконові, що плив глибоко під водою, вести розвідку, аби уникнути зустрічей з іншими кораблями.

Мілена з Салімом стежила за загальним порядком на борту, перевіряючи снасті і дбаючи, щоб усі мали достатньо їжі та води. Вона була відповідальна за підготовку продуктів та організацію тимчасових відпочинків команди, щоб кожен мав сили продовжувати подорож.

Дір і Інгрід перевіряли чи всі канати та вітрила працюють належним чином. Лів та Тімоті чергували на варті, спостерігаючи за горизонтом та морськими течіями, кожен раз переглядаючи місце, де можуть з'явитися небезпеки.

Разом вони створили злагоджену і ефективну команду. Жоден із них не сумнівався в своїй ролі, а кожен рух був чітким та від лагодженим. На п’ятий день подорожі вітер вщух і настав штиль. І якщо б дракон Сайрона не відправився з ними в подорож команді довелося б використовувати весла. Але дракон вправно створив не сильну течію яка повільно рухала човен в правильному напрямі.

Коли, через десять днів, човен нарешті пристав до берега Фалгара, всі вже знали, що вони зробили важливий крок. Усі були готові до наступної частини подорожі. І їм не терпилосся задовольнити свою цікавість.

Корабель тихо пристав до бухти, і команда висадилась на землю. Берег Фалгара був порослий густими деревами, а навколо стояла тиша, яку переривали лише звуки хвиль. Вечірнє сонце лагідно обрамляло небокрай золотистим світлом, а повітря було напоєне ароматом морської солі та свіжої риби.