5.2

Минув місяць після повернення дракона, і життя в поселенні змінилося. Дракони допомагали поселенню виконувати різну роботу: переносили важкі дерева для будівництва та заготівлі дров, допомагали полювати і охороняти територію. Спільна праця стала символом нової ери для жителів, і кожен день приносив щось нове і важливе.

За цей час Дір зміг знайти спільну мову з Чорним драконом, і між ними виникло особливе розуміння. Інгрід більше не відштовхувала хлопця.

Мале драконеня, Бур, розміром із корову, почало переслідувати Діра, всюди слідкувало за ним, часто відправлялося з хлопцем на патрулювання кордонів поселення.

— Бур, — сміявся Дір, присівши на колоду, щоб погладити величезного дракончика, — ти знову вирішив мене супроводжувати?
— Фирк! — Бур весело задригав хвостом, обережно присівши поруч, так що земля здригнулася від його ваги.

Під час одного з патрулювань Дір і Бур помітили, що вовки наближаються до поселення. Дір крикнув, піднімаючи руку:

— Назад, Бур! Повідом Чорного!

Бур миттєво піднявся на ноги, пробігши кілька метрів і видаючи глухий рик. Чорний дракон, який вже піднімався в небо, почув сигнал і рішуче полетів до вовків. Ті, відчуваючи могутню силу істот, одразу ж відступили.

Наступного дня Чорний і біла дракониха допомогли жителям перенести важкі колоди для нового складу дров, а Бур, хоч ще молодий, тягнув значні гілки, його сила дивувала всіх. Дір із Інгрід спостерігали за цим, посміхаючись:

— Тепер я розумію, чому Інгрід так любить цих велетнів. Вони не лише красиві, а й справжні захисники.

Пізніше, коли вечірнє сонце спускалося за горизонтом, Дір разом із Інгрід патрулював околиці поселення. Бур йшов поруч, інколи штовхаючи хлопця носом, якби нагадав, що він завжди поряд.

— Бачиш, — тихо сказала Інгрід, дивлячись на Діра, — вони стали частиною нашого життя. Я вже не боюся залишити тебе поруч із ними.

Дір обережно взяв її руку:

— І я вже не боюся. Ми разом. І разом із драконами.

Бур гучно фыркнув, наче погоджуючись, а Чорний із білою драконихою спостерігали здалеку, горді за тих, кого захищали.

На ранок Дір прокинувся з відчуттям легкого головного болю і дивного неспокою в голові. Незрозумілі картини почали заповнювати його свідомість: сцени, які наче не належали йому, обривки спогадів, відчуття радості, тривоги, гри. Він намагався відштовхнути їх, але чим більше думав, тим сильніше картинки впліталися в його розум.

— Дір, ти в порядку? — запитала Інгрід, помітивши, як хлопець морщиться і відводить погляд.

— Я… не знаю, — зізнався він, трохи розгублено. — У мене в голові з’являються дивні образи, наче чужі спогади… Вони плутають мене.

Інгрід обережно сіла поруч і взяла його за руку. Її очі світилися теплом і розумінням.

— Ти бачиш їх через драконів, — пояснила вона тихо. — Це їхній спосіб спілкуватися. Не словами, а образами, емоціями, відчуттями. Вони передають одне одному через ці картини своє бачення світу, свої переживання.

Дір похитав головою, намагаючись опанувати себе.

— Це так дивно… — пробурмотів він. — Але… одночасно це неймовірно. Мені здається, що я можу відчути їх так само, як і власні думки.

Інгрід усміхнулася, ніжно стискаючи його руку.

— Це початок. З часом ти навчишся розуміти їх краще. І тоді ми зможемо працювати разом, допомагаючи поселенням, спілкуючись і навіть захищаючи наші землі.

Дір глянув на неї і відчув, як серце трохи заспокоюється. Можливо, це було дивно і трохи страшно, але поряд з Інгрід він готовий був прийняти будь-які нові відчуття, навіть якщо вони походили від величезних і загадкових створінь.

« Того дня твій дідусь став Дракеном. З Буром вони були дуже схожі, драконеня було геть таким як Дір в дитинстві. Навіть інколи жарти були один в один.»