Глава 9 Ізоляція

Після прибуття на острів жителі печерного поселення підтвердили, що острів дійсно був майже недоступним по морю. Навіть для морських драконів дістатися до прибережної зони виявилося складним завданням. Течії довкола острова досить сильні, а скелясте дно не дасть пропливати жодному з кораблів. Морські обстежили все дно довкола острова на декілька кілометрів від суші. Тому можна було не переживати що хтось наблизиться до острова по морю.

Також морські дракони повідомили, що знайшли ідеальне місце для створення лагун і печер, які могли б стати безпечним притулком для морських драконів. Вони планували використати приливи, щоб поступово вимивати породу та землю, створюючи природні басейни й затоки для відпочинку. Люди, які мали зв’язок із морськими драконами, допомогли освоїти прибережну зону, де скелі круто обривалися в море.

У цій скелястій місцевості вони відтворили поселення, схоже на те, яке залишили на материку. Хоч печери були меншими за розмірами, їх зручність і природний захист робили їх ідеальними для спільного життя драконів і людей.

Сайрон із дружиною вирішили залишитися жити серед морських драконів. Тяга Сайрона до моря перемогла, вони з дружиною облюбовали одну з маленьких печерок створивши в ній затишок. Одного дня коли чоловік випливав на човнику порибалити в морі до печери приплив дракон якого чоловік колись вже бачив він зрозумів що то його дракон. Одного разу, коли їхній зв’язок із драконом Сайрона досягнув найвищої точки, той несподівано розповів таємницю:

— Я завжди був поруч із тобою, навіть коли ти про це не підозрював. Ще коли ти вирушав у свої перші торговельні плавання, я слідував за тобою. Ти був не один у своїх подорожах. Я тримався на відстані, але ніколи не залишав тебе без захисту.

Ця звістка приголомшила Сайрона. Він почав пригадувати моменти, коли під час штормів чи нападів морських хижаків його корабель дивом уникнув небезпеки. Тепер він розумів, що це був не просто збіг, а постійна присутність його дракона.

Дружина Сайрона, почувши цю історію, посміхнулася:

— Значить, ви обидва були пов’язані ще до того, як це стало очевидним. Це не просто зв’язок, це доля.

Їхнє життя в нових печерах набувало нового сенсу. Морські дракони допомагали облаштовуватися, показуючи, як найкраще використовувати природу острова. А вночі, під світлом зірок, вони розповідали історії своїх подорожей океаном, які люди слухали з захватом.

З кожним днем союз між людьми та драконами ставав міцнішим, а острів — справжнім прихистком для всіх, хто шукав миру та злагоди.

Час плинув швидко, і поселення на острові Дракнес не лише вижило, а й процвітало. З появою нових зв’язаних із драконами люди облаштовували життя в гармонії з природою. Їхній зв’язок із драконами ставав основою розвитку.

Дракони, здатні переміщатися по острову за лічені хвилини, дозволяли людям обирати місця для будівництва будинків у різних частинах острова. Ті, хто отримував зв’язок із драконом, часто переселялися ближче до території своїх крилатих партнерів. З часом у різних куточках острова почали з’являтися маленькі поселення, пов’язані між собою видами драконів.

За перші п’ятдесят років після переселення мешканці острова намагалися розповісти драконам про острів. Дракони, які мали достатню силу й витривалість, вирушали в розвідку, облітаючи сусідні острови. Під час своїх подорожей вони передавали сигнали іншим драконам, що блукали світом, закликаючи їх до Дракнеса.

Завдяки цим зусиллям на острів прибули ще п’ять драконів. Двоє з них були сильно поранені, і їх знайшли розвідувальні групи, що ризикували життям у небезпечних умовах. Острів став для них новим домом, де вони могли відновитися і жити в мирі.

До острова також прибуло кілька нових людей, які самостійно зв'язалися з драконами і, в пошуках безпечного місця, вловили сигнали розвідників. Ці нові поселенці були відкриті до нових знань.

Після сорока років безрезультатних пошуків, розвідники та пошукові групи були остаточно відкликані. Останній виліт групи закінчився трагічно — вони потрапили під напад воїнів які атакували їх відразу як тільки дракони зявились на горизонті. Це стало вирішальним моментом для острова: вперше за довгий час поселенці зрозуміли, що зовнішні загрози можуть бути більш небезпечними, ніж раніше припускали.

Внаслідок цієї атаки було ухвалено важливе рішення: припинити всі зовнішні зв'язки і обмежити контакти з іншими островами та материками. Острів Дракнес мав бути ізольованим, а вильоти на зовні — закриті. Це рішення було необхідним для забезпечення безпеки поселення і драконів, оскільки навколо все ставало небезпечнішим.

Для посилення захисту острова було зроблено ще один важливий крок: зміна барельєфу морського дна. Це була велика робота, що вимагала значних зусиль, але в результаті вона зробила острів практично неприступним для будь-яких зовнішніх суден чи дослідницьких експедицій. Барельєф дна було змінено таким чином, що навіть маленькі човники не могли наблизитись до острова, оскільки сильні течії, підводні скелі та мілини утруднювали навігацію на багато сотень кілометрів навколо.

Ці зміни додали ще один рівень захисту острову, що фактично закривало його від небажаних візитів та нападів. Всі контакти з іншими землями і драконами стали суворо контролюватися і обмежені, а сам острів залишався своєрідною фортецею, захищеною від зовнішніх загроз.

Після цих подій життя на острові змінилося. Поселенці тепер не мали змоги дізнаватися про те, що відбувається за межами їхнього світу. І хоча відчувалася деяка тривога та сумнів у правильності такої ізоляції, з часом все більше людей почало миритися з новими умовами життя. Вони зосередились на розвитку своїх знань, навичок і взаємодії з драконами, віднаходячи нові способи вирощування їжі, укріплення поселення та збереження внутрішньої стабільності.

Проте це також було періодом внутрішніх змін для кожного з поселенців. Довготривала ізоляція змусила їх заглиблюватися у власні традиції, розвивати культуру та здобутки, і навіть створити нову систему навчання, що дозволила їм покращити зв'язки між людьми та драконами, а також допомогти новим поколінням адаптуватися до нового життя.