Глава 8 Безпечний острів

Швидко натягнувши перший-ліпший одяг, Дір відчинив двері, і в них буквально влетів хлопчисько — один із наймолодших у поселенні. Йому було дев'ять років, і його руде волосся, що стирчало в різні боки, створювало враження справжнього гнізда на голові.

— Тобіан, ти що, біг аж від самого поселення? — Інгрід, набравши води, простягнула хлопчику чашку.

Він залпом випив воду, кілька разів глибоко вдихнув і лише потім заговорив:

— Воїни розіслали розвідників у різні боки. Біла на світанку бачила кілька груп, що розходилися в різні напрямки.

— Чому Чорний мене не розбудив? —насупилася Інгрід.

— Ну, це сама в нього спитай, — знизав плечима хлопчик. — Біла прикликала Гріні, яка все розповіла Мілені. У поселенні вже всі збирають речі в кошики, тварин загнали. Лишилися тільки ви.

Інгрід спробувала викликати Чорного через зв’язок, але він не відповідав.

— Чорний не реагує на мій клич, — стривожено повідомила вона.

— Він зараз зайнятий, — поділився інформацією Тобіан. — Дракони розподіляють, хто понесе кошики і в якій послідовності летітимуть. Старі дракони, хоч і вперті, але з ними домовитися легше. Найбільше проблем із молодими, з тими, хто взагалі не йдуть на контакт.

— Так, група відчужених може створити проблеми, — погодився Дір, сівши за стіл і потерши обличчя, остаточно проганяючи сон. — Можливо, вони пережили щось жахливе.

— Можливо, — кивнула Інгрід, швидко накриваючи на стіл просту їжу: хліб із сиром та трохи в’яленого м’яса. — Але наше виживання залежить одне від одного.

Тобіан із задоволенням приєднався до сніданку. Удома йому не вдалося поснідати: щойно до його батька прийшли зі звісткою про рух розвідників, хлопця вже не брав сон. Цікавість перемогла, і, прикидаючись сплячим, він підслухав усі розмови дорослих. Тепер він ділився отриманою інформацією.

— Торіан сказав, що залишити поселення доведеться сьогодні. А Бьорн засмучений, що не встигли провести тренувальні польоти. Гріні нестиме кошик із Міленою і її травами. Мілена просила передати, щоб ти, Інгрід, була з нею, бо Чорний піде в розвідку.- хлопець видавав все наче намагався розповісти все, що дізнався.

— Я хочу політати з ним, — зітхнула Інгрід. — Наші сідла вже пройшли випробування, і тепер ми зможемо літати разом.

— А можна я з тобою? — хлопчик зробив миле обличчя, підперши голову руками. — Я буду дуже слухняним.

— Там місце лише для однієї людини, — лагідно пояснила Інгрід. — До того ж ми ще мало літали, щоб я могла брати когось із собою.

— Не переживай, ще встигнеш політати на драконі, — Дір, натягуючи куртку, уже прямував до хлопця. Він вирішив вивести Тобіана з дому, щоб дати своїй дружині спокійно зібратися.

Сама ж Інгрід, не гаючи часу, швидко зібрала всі свої речі в одну торбу, а в іншу склала заготовлену їжу. Меблі вирішили залишити, але весь посуд і каструлі забрати з собою. Зібравши все необхідне, вона хутко вдяглася в теплий одяг, готуючись до подорожі.

Вийшовши на вулицю, де її вже чекали, Інгрід зупинилася на мить. Її рука ніжно торкнулася дверей будинку, що став для неї прихистком.

— Дякую за все, — тихо прошепотіла вона, вірячи, що навіть будинок має душу.

Потім, зітхнувши, додала вже голосніше:

— Я готова.

То був останній раз, коли Інгрід ступала на ту лісову поляну, створену падінням її чорного дракона. Більше вона ніколи не поверталася в цей край. Усе залишилося позаду, і це рішення було остаточним.

Коли сутінки огорнули землю, а останній дракон з корзиною відлетів у небо, Інгрід, стоячи на краю поляни, твердо вимовила:

— Спали все.

Чорний дракон, слухняний її волі, піднявся в небо. Полум'я його дихання охопило будинки та поля, перетворюючи їх на попіл. Поселення, яке колись було домом для багатьох, тепер стало лише згадкою, прихованою серед згорілих залишків.

Інгрід спостерігала за цим мовчки. Вона знала, що віднині жодного сліду їхнього життя тут більше не буде. Жодних спогадів, які могли б привести ворогів. Лише порожнеча і попіл, які приховають усі їхні таємниці.

Перша ніч перельоту видалася надзвичайно складною. Дракони, які не звикли переносити важкий вантаж, швидко втомлювалися, летіли повільно й потребували відпочинку раніше ніж планувалось. Тому коли ще навіть не почало світати Інгрід разом із Чорним облітали околиці, уважно шукаючи місце для привалу, намагаючись уникати поселень людей. Нарешті знайшовши віддалену ділянку, де стая могла сховатися, Чорний передав всю інформацію старому Червоному дракону, який взяв на себе керування.

Посадка виявилася випробуванням для всіх. Дракони, не маючи досвіду таких зльотів і приземлень із корзинами, не могли правильно розрахувати висоту й швидкість, через що корзини торкалися землі надто різко. Люди, виходячи з них, одразу почали голосно костерити драконів, хоча ніхто серйозно не постраждав — кілька синців не рахуються.

Дракони злітали й приземлялися у чіткій послідовності, дотримуючись встановленого порядку. Залишивши корзини, вони вирушали на полювання та шукали місця для свого відпочинку.

Інгрід, подякувавши Чорному за політ, відпустила його і, приховуючи втому, пішла до корзини Мілени, сподіваючись отримати знеболювальну настоянку. Її тіло затерпло від довгого сидіння, а біль у м’язах нагадував про восьмигодинний політ. У цю мить вона щиро пошкодувала, що не пристала на пропозицію летіти в корзині.

— Ну що, відчула всі "чари" польоту? — з усмішкою спитала Мілена, подаючи їй пляшечку з настоянкою.

— Більше, ніж хотілося, — зітхнула Інгрід, розтираючи затерплі руки. — Але нічого, звикну. Це тільки початок.

Дір занепокоєно спостерігав, як Інгрід наближалася до нього, її рухи видавали втому.

— Кохана, ти якось дивно рухаєшся, — з тривогою зауважив він, зупинившись перед нею.

— Хотіла б я побачити тебе після восьми годин нерухомого сидіння, — огризнулася Інгрід, але її злість миттєво розтанула, коли Дір обійняв її та поцілував.