Глава 7 Приготування

Світанок прийшов занадто швидко. Поселення занурилося у сон лише глибоко за північ. Люди виснажилися після безкінечних обговорень. Чорний дракон та вартові поселенці всю ніч патрулювали околиці, а Біла зазвичай вилітала лише на світанкові або хмарні дні, коли її силует майже зливався з небом.

Цього ранку все йшло, як завжди. Стомлений Чорний повернувся з нічного польоту, несучи в пазурах декілька туш диких тварин для спільного сніданку. Їхня коротка сімейна зустріч у лісі була тихою, але сповненою взаєморозуміння. Після сніданку Біла піднялася високо в небо й зникла серед густих сірих хмар. Її біле тіло майже повністю ховалося за пеленою, дозволяючи їй залишатися непоміченою.

Літати вдень було небезпечно. Люди, що займалися своїми справами далеко внизу, могли помітити дракона, але саме вдень польоти приносили найціннішу інформацію. Біла знала це і використовувала кожну можливість, яку давала природа. Сьогоднішній світанок видався вдалим — хмари, густі та низькі, дозволяли їй летіти набагато далі, ніж зазвичай.

Дракониха обережно наблизилася до найближчого великого міста, що знаходилося приблизно за сто кілометрів від поселення. Її політ був невидимим для людського ока, але вона спостерігала за кожною деталлю внизу. В місті панувало пожвавлення: густі ряди будинків, багатолюдні вулиці, площі, на яких збиралися натовпи.

Раптом її увагу привернула група людей в обладунках. Вони ходили вулицями міста, зупиняючись біля воріт і на площах. Біла зупинилася в небі, обережно облітаючи це місце, щоб краще роздивитися. Її пам’ять швидко відтворила сцену з Гріні, дракона, яка пережила зустріч з цими людьми. Тоді Інгрід та Дір пояснили їй, що такі люди в блискучих обладунках — це воїни. Воїни були ворогами, яких треба уникати за будь-яку ціну.

Біла продовжила свій обережний політ довкола міста, помічаючи, що таких озброєних загонів було дедалі більше. Здавалося, місто готувалося до чогось масштабного. Вона запам’ятовувала маршрути та розташування ключових вулиць, намагаючись зрозуміти, чи це просто звичайний порядок у великому поселенні, чи реальна загроза для їхнього дому.

Спостерігаючи за воїнами, що збиралися внизу, Біла помітила дивну активність біля одного з міських воріт. Її гострі очі відзначали найдрібніші деталі: люди у важких обладунках, зброя, кінська упряж, яку готували до подорожі. Життя з людьми навчило драконів розуміти більше про людські звички та їхні звички. З кожною новою розвідкою Біла краще оцінювала, що саме варто уваги. Вона вже не марнувала час на дрібниці — лише найважливіші деталі.

Цього разу воїни, зібравшись, сіли на коней і рушили від міста. Вони вибрали не основну дорогу, яка проходила поблизу поселення, а рухалися трохи правіше. Ця зміна маршруту насторожила Білу. Вона плавно спрямувала свій політ уздовж шляху, облітаючи прилеглі території та ретельно оглядаючи ліси й галявини на кілька кілометрів довкола дороги.

Пролетівши близько п’ятдесяти кілометрів від міста, дракониха помітила щось підозріле. У гущавині лісу між деревами щось рухалося. Спочатку їй здалося, що це лише гра світла і тіней, викликана гілками, що колихалися від вітру. Але, зробивши кілька обережних кіл над цим місцем, Біла чітко розгледіла озброєних людей. Ті, за ким вона стежила, звернули з дороги й зникли під покровом густого лісу.

Воїни розташувалися в укритті, обираючи місце, яке було добре сховане від чужих очей. Їхня поведінка не залишала сумнівів — це був табір. Небезпека була ближче, ніж очікували.

Вітер несподівано почав розганяти хмари, які раніше прикривали Білу. Вона зрозуміла, що залишатися довше в небі стає ризиковано. Хоча людська зброя не могла дістати її на такій висоті, викриття могло призвести до непередбачуваних наслідків. Обережно, піддавшись пориву вітру, вона поступово відпливла разом із хмарами, приховуючи свій відступ.

Лише коли її віднесло на достатню, на думку дракона, безпечну відстань, Біла швидко махнула крилами й спрямувала політ назад до поселення. Її думки кипіли від тривоги. Цю інформацію потрібно передати як найшвидше.

Ранок для Інгрід почався важко. Прокинувшись, вона зібрала в собі всі сили, щоб піднятися з ліжка. Холодний дотик підлоги швидко змусив її прокинутись остаточно. Щоб привести себе до тями, дівчина вмилася крижаною водою, бо розпалювати вогнище в комині в напівсонному стані було занадто ризиковано. Прохолода води й холодний подих осіннього ранку зробили свою справу — вже за кілька хвилин вона натягала теплий одяг.

Осінь поступово віддавала свої права зимі. У будинку ставало дедалі холодніше, особливо на світанку. Розпаливши вогонь у комині, Інгрід приступила до приготування сніданку — на вогні поволі закипала каша з м’ясом. Поки їжа готувалася, дівчина заварила відвар із трав для себе і Діра. Вона встигла допити свою чашку, коли в двері постукали.

Дір увійшов, зачекавши на дозвіл. Його обличчя було похмурим і заспаним, але побачивши Інгрід, він одразу посміхнувся. Тепло від вогню і запах їжі наповнювали кімнату затишком, поступово розганяючи рештки ранкової сонливості.

— Усе ще не можу звикнути до холоду, — сказав він, знімаючи плащ і підходячи ближче до вогнища. — Ще тільки середина осені, а надворі вже так холодно. Невже зима прийде раніше цього року?

— Якщо нам доведеться вирушити в подорож до весняного тепла, багатьом буде дуже тяжко, — відповіла Інгрід, подаючи йому чашку з ароматним відваром.

Дір випив половину напою одним великим ковтком і задумливо кивнув.

— Зимові подорожі небезпечні та виснажливі. Не хотів би, щоб воїни наближалися до нас до весни.

Снідаючи, вони неспішно розмовляли про події минулого дня. У розмові кілька разів сміялися, згадуючи поселенців, які вже почали пакувати речі, хоча жодної точної дати початку подорожі ще не було оголошено.

— Можна подумати, що ми вирушаємо завтра, — жартівливо сказала Інгрід, помішуючи кашу.

— Люди завжди поспішають до невідомого, — відповів Дір із посмішкою. — Мабуть, це їх заспокоює.