Глава 6 Небезпека

Протягом тижня Мілена і дракониха поступово звикали одна до одної. Їхній зв'язок був важким і сповненим недовіри: дракониха не підпускала до себе людей, а Мілена не могла прийняти раптове проникнення в свої думки. Але дивні видіння, які з'являлися щоразу, коли дракониха відкривала зв'язок, не давали жінці спокою. Врешті-решт, знахарка не витримала і вирішила поговорити з недовірливим створінням.

— Нам доведеться якось домовитися, — почала Мілена, дивлячись прямо в очі драконихи. — Твої думки не дають мені спокійно жити. Я не можу виконувати свої обов'язки, коли в будь-який момент ти раптом відкриваєш зв'язок.

Голос Мілени був сповнений роздратування. Її гнів був виправданим: цього ранку, коли принесли пораненого чоловіка, вона замість того, щоб швидко діяти, застигла на місці. Зв'язок з драконихою раптом активувався, і жінка побачила спогади про жахливий напад людей. Ці картини були настільки реальними, що Мілена розплакалася, а її тіло охопила сильна дрож. Лише отямившись, вона змогла допомогти чоловікові, який вже ледь не стік кров’ю через величезну рану на нозі. Хоча в поселенні загадкові сили дозволяли ранам швидше загоюватися, все ж, якщо вчасно не очистити рану і не зупинити кровотечу, наслідки могли бути фатальними.

— Я розумію, що ти пережила страшні події, — продовжила Мілена, намагаючись заспокоїтися. — Те що зробили ті люде з тобою – це жахливо. Але це була не я, і це не ті люди, що живуть тут. Ми врятували тебе. Якщо ми не знайдемо спільної мови, може статися щось жахливе.

Дракониха уважно слухала жінку, її сумні очі сповнювалися розумінням, але страх, який міцно оселився в її душі, не дозволяв їй відпустити минуле. Вона відчувала, що не права, але не знала, як перебороти свої переживання.

Мілена, повна емоцій, не могла заспокоїтися — вона ходила взад і вперед, намагаючись знайти слова, які б дійшли до драконихи. Дракониха ж, спостерігаючи за цим дивним створінням, яке мало дар чути її думки, відчувала щось нове. Потік емоцій, що виходив від жінки, був таким сильним, що дракониха вперше в житті відчула щось схоже на тепло і спокій. Не зовсім розуміючи, що відбувається, вона несміливо зробила кілька кроків вперед.

Коли вона опинилася ближче до Мілени, її серце затопило відчуття безпеки і тепла, яке вона раніше не знала. Це дивне відчуття змусило дракониху задуматися, чи варто спробувати довіритися цій жінці.

Зупинившись на пів слові, Мілена помітила, що її співрозмовниця — точніше, слухачка, бо дракониха на диво не передала жодної картинки чи емоції — вперше за кілька днів здригнулася і рушила з місця. Вона наблизилася настільки близько, що її морда опинилася на рівні голови жінки. Великі ніздрі драконихи, які широко розкривалися, вдихали всі аромати довкола.

Мілена застигла, навіть не наважуючись дихнути. Тільки коли холодний ніс драконихи торкнувся її щоки, вона зрозуміла, що це обнюхування. Її серце калатало, але вона залишалася нерухомою, дозволяючи створінню зробити те, що воно задумало.

Дракониха підповзла ще ближче і, на здивування жінки, обережно поклала голову біля її ніг. У цьому жесті відчувалася суміш недовіри і спроби знайти захист.

Мілена нерішуче простягнула руку, кінчиками пальців торкаючись шорсткої шкіри дракона. Від її дотику шкіра була теплою, злегка шорсткою, але несподівано приємною на дотик. Дракониха не відсторонювалася, і жінка, набравшись сміливості, провела долонею по величезній морді. Її рухи були повільними й обережними, наче вона боялася злякати це величне створіння.

— Нам потрібно вправити твої крила, — тихо сказала Мілена, продовжуючи погладжувати дракониху. — Інакше ти більше не злетиш.

Її слова звучали спокійно, але рішуче. Вона знала, що це буде нелегко, але відчувала, що вперше за ці дні між ними виникла ниточка довіри.

Ці всі дні, поки дракониха перебувала в поселенні і не йшла на контакт з людьми, Чорний дракон постійно передавав образи інших драконів, які колись зазнали подібних поранень. Він показував, як виглядали їхні зламані крила і до чого призводила втрата можливості літати. Дракон, хоч і не був надто балакучим, також поділився знанням про те, що кістки у драконів зростаються досить швидко — всього за два тижні. Однак цей процес був невблаганний: якщо до завершення цього часу крила не вправити, вони могли залишитися викривленими назавжди. А дракониха була в поселенні вже десять днів. Інгрід розповідала все побачене від дракона Мілені. Тому знахарку так турбувало це питання.

Чорний і Біла, яких поранена підпускала до себе, витрачали весь свій вільний час на те, щоб переконати її підпустити людей. Вони розуміли, що допомога необхідна, але страх драконихи був майже фізично відчутним. Вона не довіряла нікому. Тільки після того, як Мілена зірвалася на неї, висловивши все, що думала, дракониха з недовірою, але все ж таки дозволила наблизитися до себе тим, кого привела жінка.

— Нам потрібно діяти зараз, поки ще не пізно, — Міленена звичка ходити туди сюди коли вона нервувалась. Інколи дратувала присутніх, але вони вже змирилися з такою її звичкою. — Хрящова тканина на місцях переломів ще не повністю затверділа, але й часу лишається обмаль. Потрібно придумати як закріпити крила щоб вони не ворушились.

Кожен займався приготуванням до виконання такого складного завдання.

Мілена разом з Інгрід зварили снодійний відвар. Його кількість була такою, що вистачило б, аби приспати півсвіту. Напоїти дракониху виявилося непростим завданням: спочатку вона опиралася, проте під тиском Чорного та Білої врешті піддалася.

Люди працювали дуже обережно. Хрящова тканина на місцях переломів була м’якою, але вже мала певну міцність, через що її доводилося ламати, щоб правильно розташувати кістки. Це була клопітка і болісна робота. Чорний слугував прикладом: він багато разів розправляв і складав свої крила на прохання людей, аби вони могли зрозуміти правильну структуру.

— Тільки не поспішайте, — говорила Мілена, спостерігаючи за процесом. — Якщо зробимо щось не так, вона ніколи не зможе літати.