Глава 5 Порятунок

Жителі поселення періодично вирушали до сусідніх міст, аби зібрати новини. Одного разу вони повернулися із тривожною звісткою: велика армія полює на драконів. Тривога миттєво охопила поселення. Люди зібралися на центральній площі, обговорюючи загрозу.

На раді було вирішено патрулювати околиці щоб не пропустити момент якщо якась частина армії наблизиться до поселення. Люди патрулювали вдень коли дракони відпочивали після нічних польотів.

Дорослі дракони патрулювали околиці щоночі, піднімалися в повітря і облітаючи великі території, їхні крила розсікали тишу, а присутність надавала людям відчуття безпеки.

Одного вечора Чорний дракон повернувся з патруля раніше, ніж зазвичай. Його рик порушив нічний спокій, змусивши людей схопитися зі своїх місць. Він відразу передав картину яку він побачив в темноті лісу.

— Він знайшов поранену дракониху. — вигукнула Інгрід, яка першою зрозуміла, що Чорний кличе їх за собою.

Кілька людей разом із Діром, який після появи зв’язку з малим драконом Буром став більш прихильним до драконів, вирушили з даконами.

Щоб подорожувати з драконами майсти поселення збудували велику корзину в якій Бур переносив овець з пастухами.

Коли вони дісталися місця, побачене шокувало всіх. Серед трави, зі зламаними крилами та ранами на тілі, лежала велика дракониха. Її дихання було важким, а з боку витікала темна кров.

— Це робота людей… — прошепотів Дір, стискаючи кулаки.

Чорний продовжував кружляти довкола, поки інші намагалися оглянути поранену. Знахарка заливала свій кровоспиний чай в великі рани. Чоловіки діставали стріли, але великий гарпун не чіпали.

Зненацька чорний подав сигнал, передаючи тривогу.

— Вони наближаються, — повідомила Інгрід, вловивши думки Чорного. — Воїни, ймовірно, ті самі, що це зробили.

— Ми повинні перенести її до поселення, — сказав Дір, озираючись на людей.

— Вона надто велика! Ми просто не зможемо її зрушити! — заперечила Мілена.

— Дракони зможуть, — твердо відповів Дір, його голос звучав упевнено, хоча всі довкола дивилися на нього з недовірою.

— Це неможливо! Вони можуть тільки більше нашкодити їй! — заперечила Мілена. — В них гострі пазурі.

— Не поранять. Ми використаємо мотузки, щоб закріпити тіло. Якщо зробити це правильно, вона не впаде, — наполягав Дір.

Робота закипіла. Люди почали протягувати міцні канати під тілом пораненої. Біла дракониха допомагала, обережно перекочуючи її тіло, аби не зачепити крила. Коли все було готово, Чорний отримав сигнал від Інгрід і повернувся.

Два дорослих дракони обережно підняли дракониху в повітря, тримаючи канати в міцних лапах. Люди на землі затамували подих, спостерігаючи, як їхній план спрацював. Підбадьорені успіхом, вони швидко зібрали свої речі й вирушили слідом.

Коли підлітали до лісу, де мешкали дракони, Інгрід помітила, що багато поселенців зібралися довкола пораненої драконихи, розплутуючи канати. Дорослих драконів поблизу не було, але Чорний передав Інгрід картинку про далекі ліси. Вона зрозуміла, що вони продовжують патрулювати, аби відвернути увагу ворогів.

Лікування драконихи тривало до самого світанку. Її тіло було вкрите ранами від стріл і гарпунів.

— Як вона взагалі вижила? — запитала Інгрід, витираючи з обличчя піт і бруд.

Інгрід і Дір сиділи на поваленому дереві поруч із пораненою. Їхній одяг був у крові та землі, а сили майже вичерпалися.

— Як думаєш, вона виживе? — тихо спитала Інгрід, дивлячись на дракониху.

— Ми зробили все, що могли, — відповів Дір, притягнувши дівчину ближче. — Сподіваюся, ми не пропустили жодного уламка стріл.

— Що за монстри могли це зробити? — прошепотіла Інгрід. — Дракони ж нікому не шкодять, вони просто живуть тут…

Чорний передав Інгрід звістку, що дракони відвели загін воїнів далеко на північ. Але через настання світанку вони не могли повернутися непомітно й чекали ночі.

Цілий день Інгрід провела в тривозі. Поранена дракониха так і не приходила до тями, але її дихання стало рівнішим. Дівчина постійно бігала до свого будиночка, аби перевірити стан хворої.

Коли нарешті настала ніч, дорослі дракони повернулися. Відчувши їхню присутність, Інгрід полегшено видихнула. Напруга, що тримала її цілий день, поступово почала спадати.

Чорний дракон поділився з Інгрід побаченим, і те, що відкрилася перед її очима, здалося кошмаром. У лісах, за сотні кілометрів від поселення, розташувалася величезна армія. Їхні намети розтягнулися, як нескінченний змій, а важка зброя, що використовувалася для полювання на драконів, викликала в дівчини жах.

Чорний показав їй ще два тіла драконів, які лежали нерухомо серед розбитих дерев і крові. Видовище боляче вдарило по її серцю. Глибокий біль, яку дракон передав через зв’язок, заповнила її, і Інгрід не витримала—сльози ринули потоком. Вона бігла до будиночка Діра, не думаючи про те, що може його розбудити, і вірвалася всередину.

— Вони вбили двох драконів, — схлипуючи, вона обхопила його руками, ховаючи обличчя на його грудях. — Я не змогла роздивитися, якого кольору вони були… але крові… її було так багато.

Дір мовчки гладив її по голові, даючи можливість виговоритися.

— Чорний підслухав їхні розмови, — додала вона, ледве стримуючи нову хвилю сліз. — Вони вбили вже більше десяти драконів! Уявляєш? Більше десяти…

Дір обійняв її міцніше, відчуваючи, як у грудях зростає лють і безсилля. Він розумів, що ця ситуація лише погіршуватиметься, якщо вони не знайдуть спосіб протистояти загрозі.

Дір стиснув кулаки, гнів кипів у ньому, але він лише міцніше притиснув Інгрід до себе. Її схлипування поступово затихли, і, виснажена емоціями, вона заснула вже далеко за північ. Її близькість збентежила Діра, адже це була їхня перша ніч, проведена разом. Звісно, він уявляв її зовсім інакшою, але, дивлячись на Інгрід, яка довірливо притискалася до нього навіть у сні, він відчув неймовірне тепло і щемке, глибоке кохання.