Глава 4 Новий звязок

Промені сонця пробивалися крізь листя дерев, наповнюючи поляну теплим світлом. Інгрід прокинулася, відчуваючи себе неймовірно свіжою та сповненою сил. Її руки відпочивали на чорній лапі дракона, що спокійно спав поруч. Маленький дракончик, хоча й значно більший за будь-яку тварину в поселенні, був ще незграбним і, намагаючись підійти ближче до неї, зачепив хвостом невеличку купу гілок. Його невдача викликала у дівчини щирий сміх, якого вона не відчувала вже давно.

Тим часом у поселенні життя вирувало своїм звичним ритмом. Люди повернулися до своїх справ після вчорашніх радощів. Дір, прокинувшись пізніше, ніж звик, був обурений. Він поспішаючи сів на коня, злий на діда, який обіцяв його розбудити.

Рагнар і староста вирушили до місця, де зупинилися дракони. Вони намагалися зрозуміти, чи може поселення співіснувати з цими неймовірними створіннями, чи це принесе їм більше небезпеки, ніж добра.

А Інгрід, яка вирішила залишитися з драконами, почувалася щасливою як ніколи. Її серце було сповнене тепла, і вона вперше за багато років відчула, що знаходиться там, де має бути.

- Інгрід! - голос Рагнара рознісся по лісу і дівчина швидко побігла на зустріч батьку. - Я привіз тобі сніданок. Староста хоче знати чи дракони залишаться на довго? Ти казала що розумієш їх.

- Тату я не знаю. - дівчина засумувала, адже розуміла що драконам може бути небезпечно залишатися в околицях їхнього поселення.

Взявши рушник з їжею вона присіла на повалене дерево і з сумним виглядом почала їсти. Дракон відчув її сум і тому підійшовши блище штурхну у плече головою.

— Ти чому штовхаєшся? — запитала вона, здивовано дивлячись на нього.

Дракон передав хвилю емоцій: спочатку тривогу, потім спокій і теплі спогади. Перед її очима промайнули картинки з минулого: їхній невеликий будинок, де вона жила з батьком, коли дракон був тут востаннє. Далі вона побачила свою оселю, але вже поруч із великим будинком, який виглядав достатньо просторим для драконів. На подвір’ї стояла біла дракониха, а біля неї бавився маленький дракончик.

Інгрід зупинилася, не вірячи своїм очам.

— Ви хочете залишитися? — її голос був сповнений недовіри й здивування.

Дракон нахилив голову й рішуче закивав, що виглядало трохи незграбно, але щиро. Інгрід навіть посміхнулася, дивлячись на цю сцену.

— Ти став схожим на людей, — жартома зазначила вона, простягнувши руку, щоб погладити його.

— Тату, вони залишаться! — вигукнула Інгрід, підбігаючи до Рагнара й міцно обіймаючи його. Її очі світилися щастям, а голос був сповнений радості.

Краєм ока вона помітила, як Дір пробирається між деревами, і без роздумів побігла до нього. Схопивши його за руки, вона закрутила хлопця в несподіваному танці, приспівуючи:

— Вони залишаються! Вони залишаються!

Спершу Дір стояв розгублений, але щира й заразлива радість Інгрід швидко його підкорила. Він засміявся і, захопившись її настроєм, почав танцювати разом із нею, забувши про все.

Коли вони нарешті зупинилися, Інгрід, все ще тримаючи його за руку, потягнула Діра до драконів.

— Познайомся, це Дір, — із усмішкою сказала вона, звертаючись до чорного дракона.

Дракон нахилив голову ближче до хлопця й глибоко вдихнув його запах. Він був приємним, і щось у ньому нагадувало запах самої Інгрід. Чорний задумався, потім раптом збагнув: Дір — це її обранець.

Не сказавши ані слова (хоча навряд чи й міг), дракон легенько підштовхнув Діра ближче до Інгрід, обдавши їх теплим повітрям. У цей момент він передав дівчині образи: спершу себе поруч із білою драконихою, а потім її саму з Діром.

Інгрід розгублено кліпнула, потім почервоніла, зрозумівши значення цього жесту. Дівчина опустила погляд, але потім, усміхнувшись, кивнула, тихо відповідаючи на послання дракона.

Дір помітив, як щоки Інгрід стали червоними.

— Що з тобою? — запитав він, сповнений здивування.

— Чорний зрозумів, що ми з тобою... пара, — відповіла дівчина, опустивши очі.

— І чому ти червонієш через це? — Дір засміявся, сподіваючись розрядити атмосферу, але це лише роздратувало Інгрід. — Ти скоро станеш моєю дружиною.

— Ой, ти не зрозумієш! — сердито вигукнула вона, різко вирвавши руку і відходячи подалі.

— Інгрід, я хочу поговорити з тобою, — наполягав Дір, намагаючись наблизитися, але Чорний дракон перегородив йому шлях, відчувши хвилювання дівчини. Дір зупинився і обережно відступив на крок, спантеличено дивлячись на звіра, який тепер спокійно сів, немов охоронець.

— Інгрід, він мене не пропускає! — звернувся він до дівчини, але вона лише відвернулася, удаючи, що не чує. — Забери свого дракона!

Тим часом Рагнар і староста, які непомітно спостерігали за сценою, тихенько розвернулися і повернулися в поселення. Вже там, зібравши всіх мешканців, вони оголосили новину, що дракони хочуть залишитися. Люди були здивовані, обмінювалися перешіптуваннями, але ніхто відкрито не виступив проти. Після короткої дискусії вони вирішили організувати допомогу драконам: облаштувати для них місце поруч із поселенням і подбати про необхідні ресурси.

Дір, однак, не міг знайти собі місця. Він просидів до темряви в лісі, поруч із драконами, намагаючись збагнути, чому Інгрід так раптово почала його уникати. Весь день вона не давала жодних пояснень, а кожна спроба поговорити закінчувалася лише мовчанням.

— Що я зробив не так? — запитав він, скоріше сам себе, ніж когось іншого.

Чорний дракон уважно стежив за ним. Він відчував, що хлопець дійсно хоче зрозуміти і владнати ситуацію, але не знав, як допомогти. Звір перевів погляд на Інгрід, яка сиділа осторонь і нервово перебирала травинки.

Пізніше того вечора дракон спробував з’ясувати, що ж стало причиною її образи. Він підійшов до дівчини, передавши їй спокій і турботу через образи в її свідомості.

— Я... не знаю, як це пояснити, — прошепотіла Інгрід, відповідаючи на незриме запитання дракона. — Може, я просто боюся...