Глава 1 Поранений дракон

Високо в небі, зачарований простором, летів чорний дракон. Його могутні крила розтинали прохолодне повітря, здіймаючи потужні вихори, які бентежили тишу навколо. З висоти він спостерігав за світом, що простягався внизу: річка змією огортала дерев’яне поселення, а дим із десятків камінів здіймався вгору, змішуючись із синявою небес. Люди, що жили у цьому місті, здавалися йому крихітними, немов мурахи, що метушаться біля своїх домівок.

Це поселення було заховане між густих лісів і пагорбів, а його будинки, складені з дерев’яних колод, тіснилися в хаотичному порядку, утворюючи звивисті вузькі вулиці. Високий дерев’яний частокіл оточував місто, немов обійми, покликані захистити його мешканців від зовнішніх загроз. Над частоколом височіла вежа з оглядовим майданчиком, звідки вартові вдивлялися в далечінь, пильно стежачи за горизонтом.

Дракон бачив, як маленькі постаті людей почали метушитися, побачивши його тінь, що пройшлася по дахах. Їхній страх був майже відчутним.

- Чому вони бояться мене? — думав дракон. Його очі вивчали їхні дії з цікавістю, в якій змішувалися відчуття зверхності й легке роздратування.

Люди, так ці створіння себе називали, були цікавими створіннями. Люди завжди викликали в нього суперечливі емоції. Вони були водночас крихкими й дивовижними, здатними захищати своє до останнього подиху, проте надто наляканими, щоб подивитися на нього без жаху. Він любив спостерігати за ними здалеку, особливо коли вони його не помічали. Але зараз їхня метушня смішила його. Дехто ховався у будинках, інші збиралися на центральній площі, хапаючи за списи та луки.

Дракони ніколи не шкодили людям. Їхнє існування було гармонійним, підпорядкованим законам природи. Вони полювали лише на диких тварин і уникали всього, що пахло людським дотиком.

Коли люди вперше з’явилися на берегах цього світу, дракони з цікавістю спостерігали за ними. Новий аромат, нові звуки, нові рухи. Але спроби дізнатися більше завершувалися невдачею — люди ховалися. Час минав, і дракони змирилися з тим, що нові сусіди бояться їх. Вони вирішили триматися осторонь, пам’ятаючи про те, що їхня присутність лякає цих незвичних істот.

Проте не всі люди залишалися нейтральними. Століття принесли зміни: поселення розросталися, людські страхи ставали сильнішими, і з’явилися ті, хто бачив у драконах небезпеку, а подекуди й здобич.

Сьогодні чорний дракон не приховував своєї присутності. Зазвичай він літав ночами, не бажаючи зайвий раз турбувати їх, але сьогодні захотілося пограти.  Він кружляв над містом, вдихаючи запахи деревини, диму та вологого ґрунту, які піднімалися знизу. Його крила коливалася під вітром, а могутній хвіст із легкістю керував польотом. Йому подобалося спостерігати, як люди метушаться, розгублено хапаючись за зброю, ніби це могло їм допомогти.

Щоб додати фінальний штрих до своєї витівки, дракон випустив могутній рик, який прокотився містом, змушуючи птахів у лісі зірватися в повітря. Гуркіт його голосу, схожий на грім, змусив людей застигнути на мить, перш ніж вони знову кинулися навсібіч.

Задоволений собою, він відлетів до лісів, щоб збити з пантелику тих, хто міг стежити за його польотом, і лише після цього вирушив до печери, де чекала його пара, його дракониха, до якої він дуже довго залицявся. Вона завжди була прониклива, і сьогодні як тільки задоволений собою Чорний з’явився в печері все зрозуміла.

- Будь обережним із цими людьми, —попередила вона, передаючи свої побоювання. Але дракон лише весело відмахнувся від її застережень.

Через місяць коли йому наскучило сидіти вдень в печері він знову полетів повеселитися. Та цього разу все пішло не так. Люди більше не просто тікали. Вони ціле направлено бігли до якихось дивних конструкцій. І цікавість дракона обійшлася йому небезпекою. Підлетівши блище до дивної конструкції.  Ледве уникнувши удару першого не зрозумілого предмету, він не встиг ухилитися від другого. Біль від різкого проникнення між ребра пройшла його тілом, змусивши його випустити потужний рик, який потряс околиці.

Ще один предмет влучила в крило, і чорний дракон відчув, як слабшає його крило. Кров текла з рани, змушуючи його з усіх сил намагатися втекти. Але пошкоджене крило неслухняно опиралося кожному помаху.

Відчайдушно намагаючись залишитися в небі, дракон відлетів подалі від поселення, але біль і втрата крові взяли своє. Спроби втриматися в повітрі виявилися марними. Він впав, проламуючи густі крони дерев. Земля зустріла його гучним гуркотом, а навколо здійнялися клуби пилу й зламаних гілок. Світ завмер на мить, коли могутня істота зчинила хаос серед величної природи.

— Тату, тату, ти бачив? — маленька дівчинка, що швидко бігла полем до свого батька, була одночасно перелякана і захоплена тим, що трапилося. — Тату, скажи, це ж дракон?

Вона нетерпляче чекала підтвердження від батька.

— Так, мила, це дракон, — відповів батько, спостерігаючи за дивом, що сталося. — Але він дуже різко приземлився.

— Можливо, з ним щось трапилося, — дівчинка задумливо нахмурилася. — Підемо подивимося?

І без страху вона рушила в бік місця падіння дракона.

— Доню, давай почекаємо. Можливо, він зараз полетить, а ми будемо лише заважати. Дракони — великі створіння, і вони можуть нас не помітити й роздавити.

— Тату, невже ти боїшся? Ти ж такий сміливий, — дівчинка подивилася на нього з викликом. Її погляд змусив батька погодитися і вирушити з нею подивитися, що сталося з тим драконом.

Люди, що жили в поселенні, не боялися драконів. Вони давно зрозуміли, що дракони їх не чіпатимуть, тому дітей виховували без страху перед ними. Поселення було віддалене від інших міст та сіл, і люди самі вирощували все, що їм було потрібно, не потребуючи торгових відносин з іншими громадами. Кожен мав свої обов'язки, а життя було сплановано так, щоб вони могли жити не контактуючи з іншими.

Коли батько з донькою підійшли до місця падіння, перед ними відкрився вражаючий і моторошний вид. Дерева, що раніше гордо тягнулися до небес, лежали повалені, наче дитячі іграшки, розкидані по лісовій підстилці. Їхні потужні стовбури були зламані навпіл або вирвані з корінням, яке тепер стирчало назовні, оголюючи глину та каміння. Земля була вкрита щепою й уламками кори, що здавалися величезними ножами, хаотично встромленими у ґрунт. Навіть повітря, насичене запахом смоли та вологої землі, здавалося важчим, ніби сама природа завмерла в тривозі від побаченого.