Пролог

Високо в небі, зачарований простором, летів чорний дракон. Його могутні крила здіймали потужні повітряні потоки, але він не помічав дріб’язкових деталей цього світу. Лише з висоти свого польоту він бачив, як малі створіння, що звуть себе людьми, розбігалися, ледве завваживши його темну постать на горизонті. Та чому вони його бояться?

Люди, так ці створіння себе називали, були цікавими створіннями і інколи чорний дракон любив за ними спостерігати коли його не помічали. Звісно близько він не наближався, адже тоді всі тікали.

Дракони ніколи не шкодили людям. Їхнє існування було мирним, сповненим гармонії з природою. Полювали вони лише на диких тварин, уникаючи тих, які пахли людським дотиком. Їхній раціон не вимагав значного кількості м’яса — воно потрібне було щоб давати силу крилам. Сам світ давав більшість сил своїм створінням тому вони могли довгий час залишатися без їжі.

Коли люди вперше з’явилися на берегах цього світу, дракони з цікавістю спостерігали за ними. Новий аромат, нові звуки, нові рухи. Але спроби дізнатися більше завершувалися невдачею — люди ховалися. Час минав, і дракони змирилися з тим, що нові сусіди бояться їх. Вони вирішили триматися осторонь, пам’ятаючи про те, що їхня присутність лякає цих незвичних істот.

Проте не всі люди залишалися нейтральними. Століття принесли зміни: поселення розросталися, людські страхи ставали сильнішими, і з’явилися ті, хто бачив у драконах небезпеку, а подекуди й здобич.

Чорний дракон, який того дня летів над великим поселенням, не думав про небезпеку. Він просто бавився, милуючись тим, як люди, помітивши його, кричать і метушаться. Зазвичай він літав ночами, не бажаючи зайвий раз турбувати їх, але сьогодні захотілося пограти. Дракон кружляв над дахами, спостерігаючи за хаосом, а потім вирішив додати фінальний штрих до своєї витівки — гучний рик, що пронісся поселенням, як буря.

Задоволений собою, він відлетів до лісів, щоб збити з пантелику тих, хто міг стежити за його польотом, і лише після цього вирушив до печери, де чекала його пара, його дракониця за якої він дуже довго залицявся. Її мовчазне попередження — образи переляканих людей і відчуття тривоги — викликали у чорного дракона лише хвилю сміху. Він легковажно відмахнувся від її занепокоєння, жартома передавши їй свої веселощі.

Однак наступного разу все пішло не так. Люди внизу більше не просто тікали. Вони метушилися біля дивних конструкцій, які раніше не з’являлися в цьому місці. Дракон підлетів ближче, аби роздивитися, що ж це за новинка, але раптом у повітрі з’явилося щось, що летіло прямо на нього. Ледве уникнувши удару першого не зрозумілого предмету, він не встиг ухилитися від другого. Біль від різкого проникнення між ребра пройшла його тілом, змусивши його випустити потужний рик, який потряс околиці.

Ще одна стріла влучила в крило, і чорний дракон відчув, як слабшають його сили. Кров текла з рани, змушуючи його з усіх сил намагатися втекти. Але пошкоджене крило неслухняно опиралося кожному помаху.

Відчайдушно намагаючись залишитися в небі, дракон відлетів подалі від поселення, але біль і втрата крові взяли своє. Він впав, проламуючи густі крони дерев. Земля зустріла його гучним гуркотом, а навколо здійнялися клуби пилу й зламаних гілок. Світ завмер на мить, коли могутня істота зчинила хаос серед величної природи.