Розділ 1.

Якби я знав, що в тринадцять років не варто звʼязуватись зі старшими хлопцями і вестися на їхні провокації, ніколи б не зробив того, що зробив. 
Та й хто б мені тоді підказав це? 
Початок девʼяностих. Ми з мамою самі. Тільки поховали батька, якого прибило бетонною плитою на якомусь будівництві. Начальник навіть компенсації не виплатив до ладу. Так, мужики щось між собою тоді зібрали та передали мені. Мама була не в тому стані. Тато був для неї всим! Не тільки як єдиний годувальник, а як чоловік, якого вона понад усе кохала. 
— Як Ти схожий на нього, Стьопка… — примовляла мама, запускаючи пальці в мою неслухняну чуприну кольору воронового крила. За цю чуприну, власне і отримаю своє поганяло на зоні. Ворон. 
А воронів тоді було, як курей нерізаних. Якийсь фільм тоді вийшов і всі дивились його на відіку. У нас теж був відік. Але я не встиг його подивитись, бо нам довелось його продати… багато чого тоді довелось продати, поки мама шукала роботу. А це виявилось зовсім не просто. Країна в розрусі, перебудова в розпалі.. Я тільки в сьомий клас перейшов. Мати тоді на осінь санітаркою в лікарню влаштувалась і ще прибиральницею в продуктовий магазин. То хоч продукти вдома зʼявились. Але грошей, не було. Не було чим платити. А я ріс не по дням, а по секундам. Одяг купити, взуття та хоч якесь було складно. Мама обмежувала себе в усьому, в чому могла, відклала кожну копійку мені на кросівки, які вбивались на вулицях зі швидкістю світла. Дурний був.. не розумів. 
— Ма… ну я не хотів.. 

Мама штопала дірку на штанах і зітхала.

— угу.. — кивнула.

— ну воно само якось..

— Нічого, синку.. — мама підвела на мене сірі глибокі очі, сповнені втоми і мʼяко посміхнулась. — Шкода, що батько тебе не бачить.. — знову провела по нестриженому чубу. — стригти треба..

— Ага! І що б батько сказав? Тирки дав?

— Та ні.. батько добрим був.. ти ж памʼятаєш.

Я памʼятав. Памʼятав його трохи вранці, коли в школу збирався, трохи ввечері, коли він втомлений, як собака приходив додому. Вечеряв, купався і падав в ліжко. 
А на вихідних я малим, любив спостерігати, як тато ранком начисто голиться, а мама любовно йому підголює потилицю. 

— Лар..а ну.. підголи мені.. — гукав тато маму з ванної кімнати. Весь в піні від мила в простій білизняній майці та спортивних штанях.

—- Іду-іду, Міш.. — і мама бігла, на ходу витираючи руки вафельним рушником, закидаючи його на плече. Цмокала мене в маківку і зупинялась за спиною батька.

Вона діставала йому до лопаток. Маленька, худенька тендітна, ставала навпочіпки, аби дістати до шиї батька. Брада в руки станок для гоління, який через плече передавав батько і , зачерпнувши піну з чашки, намащувала татові шию і починала обережно голити. 
Повільно знизу вверх. Струснула піну в умивальник. Тато перехопив її ручку, поцілував тильну сторону. Відпустив. І мама знову продовжувала: знизу, вверх. Потім навпаки і ще трохи з боків. 
Закінчивши, мама витирала гладко виголену шию тата мʼяким чистим рушником і цілувала в широку спину. А тато, розвернувшись, підхоплював її однією рукою за талію і швидко цілував в губи.

В цей момент я затамовував дихання , спостерігаючи за актом повної довіри та любові. Мені здавалось, я підглядав за чимось забороненим, але не міг відірвати погляд.

Ця сцена назавжди викарбувалась у мене в памʼяті, як щось ідеальне, щось що не потребує доказів. Як аксіома мого життя. 
Саме цей спогад тримав і тримає мене на плаву..

Коли тата не стало…

*********************
Одного разу, я прийшов додому зі школи і побачив, що мама вдома і щось пече.

— О, сина.. Ти вдома?

— Ага. А ти чого? 
Кинув портфель в коридорі і пройшов на кухню.

— змінами помінялась. В магазин трошки пізні, як завжди. А в лікарню завтра. — усміхнулась тепло вона. 
— А ти пиріг печеш?

— Ага. У нас підʼїзді нова сімʼя. Вчора заселились. На другому поверсі. Підем знайомитись. 
Я кивнув. Не часто мама в хорошому настрої, тому посміхнувся і почимчикував переодягати сорочку. У мене їх було тоді штуки три максимум, стільки ж штанів. Шкарпетки і спіднє були. Мама завжди казала: трусів і носків багато не буває. Та й це не так дорого було. Мало не щовихідних на базарі купувала мені по декілька пар.

Отож, переодягнув сорочку, заправив в штани, по лизав розхристаного чуба і пішов до мами. Вона одягла фіолетову сукню, що зробила її очі ще виразнішими, взяла свіжоспечений пиріг і ми разом вийшли з квартири.

************
 З порогу на мене налетіло якесь мале кудлате чудо. Втаранилось в коліна з розмаху і захихотіло, як навіжене. Коротке русяве  підлетіло в повітря і розсипалось, роблячи схожим це чудо на домовенятко. 
—Соня! Ти куди? Що ти робиш? — роздався схвильований голос жінки, що вийшла зустрічати нас.

Підхопив малу бешкетницю на руки та так і застиг в глибоких синіх, наче волошки очах. Дівча дивилось на мене зацікавлено і наче заспоювалось. Запустила маленькі рученята в мою нестрижену чуприну. Посмикала, погладила щоки, ніс.

— Ти класивий. — промовила дівчинка. — я за тебе заміз вийду. А то в садоцку хлопцики не сельйозні. — серйозно промовила дівчинка і посміхнулась. А я чомусь навіть повірив їй, настільки переконливо звучали її слова. І ці величезні волошкові очі. Ото буде згуба для всіх пацанів. Бідний її тато. Точно треба з рушницею ходить за такою, щоб не вкрали. 
Татом дівчинки, до речі, виявився міліціонер. Наш новий дільничний. Дядько Микола був чимось схожим на мого батька. Такий же широкиплечий, міцний та чорнявий. Тітка Неля була ж, як моя мама. Тендітна і дуже ніжна жінка, яка одразу проникла б до нашої сім’ї теплом та турботою. 
Соня ж, причепилась до мене. Навіть із садочка іноді її забирав. Мала прибилась до мене хвостом і бігала всюди. Часом її ставало настільки багато, що почував себе молодим татком. То витягти з калюжі, то зняти з дерева, то з бійки видрати. Так і таке бувало. Задиристе таке було. Мала, а наваляти могла. Мабуть тактове виховання давалось з знаки. Мама з тіткою Нелею здружилися. Тільки дядько Микола на мене суворо поглядав і був не особливо говірливим. Коротко і по справі, як справжній міліціонер. І скануючий погляд синіх очей. Тільки його очі віддавали арктикою, в той час як очі Софійки сяяли теплом.