РОЗДІЛ IV

Близько полудня дівчата разом зі своєю пів групою підлітків слухали лекцію про історію Карпат у маленькому краєзнавчому музеї містечка, що затишно розташувалося серед гірських хребтів.

Підлітки через одного слухали стареньку викладачку з рипучим голосом, тоді як інші пошепки обговорювали, хто з хлопців кому сподобався.

Настя уважно слухала — розповідь якраз перейшла до розвитку медицини на цих землях. Для неї, як майбутньої лікарки, це було по-справжньому цікаво. Аня ж, навпаки, стояла осторонь, фотографуючи дивні експонати за склом.

Для багатьох слова «Дякую за увагу!» означали лише одне — нарешті все закінчилося, і можна повертатися до табору, щоб послухати історії від другої, хлопчачої, половини групи. Та й неважливо які — аби тільки від них.

Вже йдучи прямою дорогою назад, Настя звернула увагу на маленький будиночок. Він нагадував покинуте житло якоїсь старої жінки десь посеред лісу. Одноповерховий, невеличкий, збудований із соснових дощок, накритий старим шифером, місцями побитим і потемнілим від часу.

Над вхідними дверима впадала в очі нова табличка з написом «Історія у книжках». Саме за цим написом дівчина й зрозуміла, що тут продають історичні книги — те, що так подобається її хлопцю.

— Давай зайдемо, — запропонувала вона Ані, яка дорогою переглядала фото в телефоні. — Хочу зробити Максу подарунок.

— Ти впевнена? — дівчина відірвалася від екрана й глянула на будівлю. — Може, краще замовити в інтернеті?

— Та я швидко! — кинула Настя, вже переступаючи поріг.

Вона радісно зайшла всередину й одразу почала озиратися. На полицях лежали старі книги, вкриті товстим шаром пилу. Далі, біля вікна, забитого дошками, стояло старезне ліжко. Усередині було ще моторошніше, ніж зовні.

Напружену тишу раптом розрізала поява чоловіка, який, здавалося, виник нізвідки. Він мовчки дивився на дівчину уважним, майже пронизливим поглядом — так, ніби бачив людину вперше за дуже довгий час.

— Добрий день… — невпевнено промовила Настя. — Це книжковий магазин?

Чоловік ще кілька секунд мовчав, не відводячи очей, а потім раптово вигукнув:

— Так, звісно! Обирайте!

Настя, краєм ока стежачи за дивним господарем, підійшла до полиць. Вона переглянула кілька книг і зупинилася на одній — «Карпатські палаци».

Повертаючись до імпровізованої каси, вона випадково зачепила стіл. З нього впала товста чорна книга, частково написана від руки. Вона була відкрита, тож, підіймаючи її, дівчина встигла прочитати назву «Коханець-зрадник».

— Цікаво? — хмикнув чоловік, уважно спостерігаючи за нею. — За легендою, хлопець піддався чарам ворожої дівчини та вивів гарнізон із…

— Вибачте, я поспішаю, — перебила його Настя, відчувши дивний холодок. — Ось книга, яку я обрала.

— Із вас п’ятдесят гривень.

— Так дешево? — здивувалася вона, ще раз глянувши на назву «Карпатські палаци».

— А що ще мені потрібно?.. — Зітхнув чоловік із відчутною втомою від цього місця та, і взагалі, від цього життя. — Лише позбутися згадок про минуле… та спокійно піти до своєї коханої жінки на небеса.