РОЗДІЛ ІІІ

— Що?! — викрикнув Влад, забувши, що за стіною вже давно сплять діти. — Та не гони!

Максим лише посміхнувся, зробивши спокійний ковток чорного чаю зі своєї чашки.

Не лише Влад — Аня теж не могла повірити, що навпроти них сидить і спокійно п’є чай власник однієї з найбільших компаній одягу та аксесуарів Європи.

— Владе, це правда, — твердо сказала Настя. — Максим щойно після смерті батька отримав у спадок «VEREScorp».

Ні хлопець, ні тим більше дівчина не могли зрозуміти, чому людина такого рівня навчається й відпочиває в Україні, якщо може дозволити собі будь-яку країну світу. Запитати вони не наважувалися — це надто особисте. Та й навряд чи сам Максим став би розповідати про свої напружені стосунки з покійним батьком і матір’ю.

До того ж власником корпорації він був радше на папері — насправді всім керувала мати. Вона дуже любила сина… але чи було це взаємно?

— Уже пізно. Пора спати, — сказав Макс і кинув погляд на годинник.

— Згоден, — кивнув Влад, поцілувавши Аню в щоку. — Йдемо?

Настя повела Макса до їхньої кімнати, а згодом і друга пара зникла в тиші невеликого корпусу. Підйом о восьмій ранку, тож на сон залишалося не більше шести годин.

Із першими звуками ранку почали прокидатися діти, а за ними й молоді вожаті. Свіже повітря після нічного дощу бадьорило, і групи виходили на зарядку.

На неї прийшли всі… окрім чотирьох. Як не дивно, саме вони разом проспали будильники. Спохватившись, кожен у своїй кімнаті почав поспіхом одягатися.

— От не прийду я — і що ти робитимеш? — жартома кинув Влад, виходячи з кімнати разом з Анею.

— Та навіть не знаю, — легко відповіла вона. — Мабуть, знайду собі нового хлопця.

Влад удавано образився і на цій ноті вийшов у коридор. Слідом за ним поспішив і Макс, який явно не хотів запізнитися ще бодай на хвилину.

— Що це між вами? — з подивом запитала Настя, насторожено глянувши на Аню.

— Та все добре, — без тіні суму відповіла та. — Просто жартуємо.

Для Насті такі жарти прозвучали дивно, навіть якщо це й була лише гра слів.

На ранкові процедури дівчата вже не встигли — прийшли рівно під кінець. Та їм пощастило: ніхто не звернув на це уваги.

Одразу після цього був сніданок, після якого кожна група розійшлася у своїх справах. Настя й Аня взяли дівочу частину групи та вирішили пройтися до найближчого селища. Хлопці ж разом із іншими хлопцями захотіли прогулятися навколишніми лісами.

Ближче до десятої ранку, коли групи вже збиралися вирушати, дівчата підійшли попрощатися. Настя обійняла Макса й тихо сказала, що сумуватиме, побажавши йому швидкого повернення. Аня, глянувши на подругу, повторила ті ж слова своєму хлопцеві.

— Ну, якщо повернуся… — з усмішкою відповів Влад.

Та, побачивши кам’яний вираз обличчя Ані, одразу спробував згладити ситуацію. Притягнувши її за талію, він ніжно поцілував дівчину в губи й тихіше додав:

— Не хвилюйся. Ввечері буду.