РОЗДІЛ ІІ

Десь ближче до вечора, коли в траві вже починали гудіти комахи, за дерев’яним столом посеред обідньої зони примостилися два хлопця і дві дівчини.

— Ну що, давайте знайомитись, — першим заговорив високий хлопець, простягаючи руку іншому, нижчому. — Влад.

— Та ми знаємо, — посміхнувся Максим, тиснучи руку й мимоволі кидаючи погляд на свою дівчину. — Я Макс, а це Настя.

— Аня, — коротко додала друга дівчина, ніби й сама розуміючи, що їхні імена вже сьогодні звучали не раз.

Максим зізнався, що любить дивитися короткі відео з YouTube-каналу Влада. Йому було цікаво спостерігати за життям медійних людей. Та що там — десь глибоко всередині він і сам ловив себе на думці про популярність, яку вперто намагався приглушити.

— Ви про нас знаєте, а ми про вас — ні, — легким, але трохи грайливим голосом промовила Аня. — Так нечесно.

— Підтримую, — додав Влад і, нахилившись, легко поцілував дівчину в щоку. — То чим ви займаєтесь?

Хоч Макс і не дуже любив спілкуватися з блогерами — вважав їх дещо пихатими, — ця пара здавалася йому навіть приємною. Вони не виглядали тими, з ким у нього колись не складалося.

— Я навчаюсь у КНУ на економіста, а Настя у меді — на терапевта. Мені двадцять, їй дев’ятнадцять. Хобі… — хлопець на секунду відвів погляд, — немає.

— Ей! — обурилася Настя, легко вдаривши його в плече. — Кажи за себе! Я, взагалі-то, танцюю.

— Точно… Забув. Вибач, — невимушено посміхнувся Максим.

Влад був на рік старший за Макса й навчався на юридичному, але більшість свого часу присвячував блогу. Ну і, звісно, Ані.

— А можна подивитися годинник? — раптом запитав він, кивнувши на дорогу на вигляд річ на правій руці Макса.

Той мовчки кивнув і зняв аксесуар.

— Тримай.

Влад обережно крутив годинник у руках, розглядаючи деталі. Він щиро дивувався: річ виглядала майже як оригінал. Навіть він — блогер із мільйонною аудиторією — не міг дозволити собі таке.

Перевернувши годинник, він побачив напис: «VERES». Влад на мить затримав погляд, а потім перевів його на простий одяг Макса — такий, у якому ходить більша половина світу. Він повернув годинник назад і, ніби між іншим, запитав:

— Напевно, дорогий?

— Дуже, — спокійно відповів той. — Просто пощастило. Четвертий валет — і годинник мій.

— То ти виграв його в покер? — здивувався Влад, намагаючись скласти все докупи.

— Моя слабкість.

Колись ця слабкість мало не втягнула його в серйозні проблеми з поліцією. Але з тих часів залишився лише позолочений годинник — як нагадування і як обіцянка самому собі тримати все під контролем.

— У тебе таке цікаве прізвище… Дуже схоже на назву бренду, — задумливо мовила Аня, уважно дивлячись на хлопця.

— Розкажеш? — тихо, майже на вухо, запитала Настя.

Максим ледь помітно кивнув, ніби погоджуючись нарешті прибрати стіну недомовленостей.